Де трава зеленіша

Valentina Ushaeva

18.04.2024, 06:14:25

Дуже гарно написано про сувору реальність, про нашу країну і про наших дівчаток за кордоном, важко читати і розуміти як приходиться нашим людям за кордоном. Дякую за вашу творчість і бажаю вам успіхів.

Lyudmila Bondareva

12.04.2024, 10:34:17

не можу дочитати, бо дуже боляче, але обов'язково це зроблю! дякую!

Evgenia Persienko

12.02.2023, 16:15:13

Дуже чудовий текст буду чекати продовження!

Selene Evance

06.02.2023, 19:38:49

Привітик з марафону! Тільки он побачила вас у коментарях під блогом з марафоном, згадала ваші книжечки і тут же мені трапило дочитувати цей чудовий твір. Загалом життя у героїнь складається не легко, але цікаво! Ніхто не казав, що буде як раз плюнути, все ж чужа країна, інші люди, іноді геть не зрозумілі (перестороги Віри щодо Мігеля точно поділяю!) Хоч і прикипає до душі сонячне місто, океан та спокій, але душа все вертається додому. За Сергія особливо страшно, бо якщо він не відповідає, то всяке може бути... Але дівчата он рук не опускають, тому життя триває, не зупиняється, всюди треба працювати, будувати новий свій дім, тому треба набиратися наснаги.
Бажаю натхнення на нові розділи!

Ксенія Демиденко

03.02.2023, 19:44:03

Привітики! Важкий твір, бо тема жива, кровоточить. Доля головної героїні, як і численні долі тих, що з нею стикаються, то біль. Пишете не сухо, читати цікаво. Але уявляю, наскільки Вам це важко писати. Ключові етапи війни. Малюнок хлопчика, якого батьки НЕ ВСТИГЛИ навчмити писати, вичавив сльозу. Бідні діти.
Закордонне життя біженців теж не цукор. Розкидало українців світом. І те, що героїня втрапила вважай випадково у Португалію, не випадково.
Сподіваюсь, що Ви підкинете дівчинці хоч трохи щастя. Хоч хтось з батьків мо все ж лишиться живим, га?
Пишете Ви гарно, динамічно, цікаво. Іноді є невідповідності часу, як ото " ...опустив очі додолу і лише зрідка з-під лоба зиркає". Час має бути один : або минулий скрізь, або теперішній.
Читаю далі, правда, невеликими порціями, бо як сіль на рану, надто все таке живе і кровоточить. Твір необхідний, бо не всі знають війну в усіх аспектах. Як воно лишитися дому - то трагедія, а не знати, що з твоїми батьками - не доведи Боже.
Щасти Вам! Натхнення , сил, часу і СВІТЛА!

Тетяна Гищак

04.02.2023, 08:24:53

Піднята тема — найактуальніша. Під час війни багато людей виїхало за кордон, бо втратили свої домівки і рідних. Коли вдома нічого не тримає, є надія, що можна почати нове життя на чужині. Тим паче є волонтерська підтримка, державна підтримка біженців, допомога у вивченні мови, допомога знайомих. Але ж недарма таке слово виникло - “чужина”. Чужа мова, чужа специфіка стосунків, чужі звичаї і вдачі. На даний момент, а це сім розділів, дівчата ще не встигли відчути всі особливості життя на чужині. Судячи з анотації — у них це все попереду.
Мабуть тому, що основні події твору пов’язані з Португалією, перші шість розділів сприймаються як журналістський очерк. На сьомому розділі я зрозуміла чому саме. Вийшло так, що перші шість розділів — пролог. А це забагато для прологу. Все те, що відбувалося з Юлею до Португалії, - це наша біль, так, але ж ідея твору інша. З точки зору авторської кухні всі ці болючі моменти з життя Юлі органічно виглядали б як спогади. Знову ж таки, з огляду на певні правила побудови твору, його треба було починати з моменту перетину кордону.

Selene Evance

12.12.2022, 09:03:40

Йой, новий розділ! Зраночку! В понеділок!
Звучить все так класно якось, інша країна, все красиве, смачне, чисте, безпроблемне, але так сумно, бо виїжджаєш не по своїй волі, а по волі війни. І все одно будеш згадувати дім, поки не знайдеш собі інший.

Катерина Колесник

15.11.2022, 11:15:45

Дочитала, дякую Вам!
Однозначно треба перекладати англійською, аби іноземнці теж могли прочитати.
Все дуже легко читається - взагалі ніяких проблем.
Історія, звичайно, болюча. На моменті прощання з Дмитриком навіть розчулилась(
Можу тільки уявити, скільки ще всього доля ще приготувала для дівчини... Обов'язково дочитаю, бо подобаються ваші історії)

Катерина Колесник

14.11.2022, 13:52:06

Привіт) Нарешті дісталась до вашого твору. Я вже наперед знаю, як гарно Ви пишете, тож впевнена і у цій книзі. Я обов'язково дам відгук, коли прочитаю.
Натхнення Вам!

Лара Роса

12.11.2022, 15:45:34

Вітаю!
Важко читати подібні речі, попри стиль, котрий, якраз, сприймається легко, але ж спогади... Одразу згадуються найстрашніші дні, коли фронт від тебе у трьох кілометрах проходив. Коли кожен день його чуєш. Писати подібне, мабуть, теж важко, пропускаючи крізь себе всі ті емоції, а їх в книжці багато і вони болючі. Реальні емоції, прописані реалістично. Переймаєшся долею героїні й всіх тих, кого понівечила війна, розкидала, зруйнувала долі та життя. Такі книжки мають бути, щоби люди пам'ятали. Щоб не було бажання "повторити".
Натхнення вам у подальшому написанні, бо пропускати через себе такі емоції - не просто.

Тася Воля

12.11.2022, 11:01:00

Вітаю! Я з марафону.
Залишила Ваш твір наостанок, тому що зрозуміла, що буде важко його оцінювати.
З перших же рядків зловила флешбеки. Сама пам'ятаю, як прокинулась від маминого дзвінка, що ось, почалося, а потім звуки вибухів за вікном, довга дорога додому...
Важко писати на тему війни, але Вам вдається передавати всі емоції, які переживає головна героїня. Кожне слово відгукується всередині, чіпляє за живе. Аж мурашки по шкірі.
Всі події в творі розвиваються досить просто, логічно: звістка від матері, перебування у бомбосховищі, виїзд до іншого міста... Дуже багато випробувань випало на долю Юлі. Проте вона сильна і все витримає. Головне — вірити в це.
Натхнення Вам і наснаги! ✨

Ірен Васильєва

09.11.2022, 14:18:39

Привіт. Пропоную дружити сторінками. Якщо згодні відстежуйте

Selene Evance

02.11.2022, 09:55:31

Ох, добре, що вдома нікого не було, коли я читала... бо мене б, певно, не зрозуміли, чому я п'ю чайок і хлюпаю носом, ледь не плачу. Мій викладач завжди казав, що ми - жива історія. І Юля тому приклад. Ми всі, мабуть, тому приклад, тому що всі переживаємо страшні часи війни. Сподіваюся, тої війни, котра скоро стане просто історією. Ваш творик чіпляє за живе, справді. Я не пережила, на щастя, виїзду за кордон, але мені завжди було цікаво, чи справді "за парканом трава зеленіша".
І ще... емоційно насичений твір. Смерть Андрія, розлука з Дмитриком (думала, розридаюся від суму, коли вони обіймалися!), а тепер ще й розлука з Сергієм та втрата батьків. Бідна Юля. Але вона правильно каже, вона сильна, вона все витримає! Головне протриматися, щоб повернутися додому. А нам треба зробити все, аби було куди повертатися.
Дякую вам, чекаю на продовження!

Дмитро Євтушенко

02.11.2022, 08:43:56

Вітаю з марафону!
Досить важко оцінювати оповідання, коли воно більше схоже не на художнє, а на біографічне. І нажаль, ця біографія може відноситися до великої кількості людей...
Перший розділ дуже сподобався, особливо у плані передачі емоційності. Аж мурашки по шкірі побігли. Дуже важко усе це було читати, тому що це правда... Але це добре, вам вдалося добре передати цей момент!
Далі історія розвивається вцілому зрозуміло. Особливо сподобався момент про сбір історій для майбутньої книги. А от щодо емоційної прив'язки... Думаю трохи більше описання. Я хоч і розумію, чому Юля так плакала, коли бабуся приїхала за онуком, але мені здається, що було б непогано описати трохи більше взаємодії дівчини з хлопчиком.
В цілому, вам вдалося досить добре передати ці емоції, які усі ми переживали у перші місяці війни. А коли текст відкликається у читачів, і викликає хоч якісь емоції, значить автор робить все правильно!)))
Бажаю автору натхнення та успіхів)

Анні Ксандр

01.11.2022, 16:03:56

Ох, ця клята війна... Кожне слово, наче флешбек на початок і так по колу, певно, не на один місяць ще... Дякую за твір. Буду стежити за продовженням чим все закінчиться. Важко, звісно ця тема дається останнім часом, проте, мусимо пам'ятати, хто наш ворог і яка ціна, нашої свободи. Написання влаштовує, хоча дещо швидке для мене, бо хвора на деталі))

Галина Левтер

01.11.2022, 15:13:02

Привіт з марафону .
Одразу зазначу, що завдяки таким читанням підсіла на Вашу творчість.
Все описане в творі - знайоме до болю. В серпні 2014 році я виїхала з Макіївки, в час Іловайського котла... В березні 2022 сім'жю виїхали з Рівненщини виїхали до Німеччини. Що там, що там лишилися наші батьки, рідні, друзі. От тепер на своїй шкурі перевіряємо де зеленіша трава.
Щодо твору - досить незвичний стиль подання. Ніби маєш можливість заглянути в щоденник війни очима Юлі. Я плачу і сумую разом з нею, і хай їй щастить!
Книга в бібліотеці, чекаю продовження.

Ксенія Демиденко

29.10.2022, 23:47:10

Боляче читати, бо розумію, що за художніми образами стоять прототипи. Буча та Ірпінь назавжди залишаться синонімами слова "біль".
Твір написано легко, але тема поки що дражливо-печальна. Нехай хоч у ГГ усе складеться добре. Хочу спитати - автобіографічний твір? Надто реалістично до нюансів усе розписано.

Avisk

25.10.2022, 18:30:43

Дозволю собі тільки спитати...
Це книга написана про Вас?

Avisk

25.10.2022, 18:29:18

Ридаю, читаючи...
Не стримати тих сліз і горя, котрі чорною хмарою висять після кожного слова Вашої книги.
Я щиро сподіваюся, що Ви її допишете і вона вийде у друк англійською, і не тільки, мовами, бо інші повинні знати те, що коїться під носом у них, із простими людьми, котрі позбавлені Щастя і мирного неба.

Ксенія Демиденко

22.10.2022, 16:57:37

Добре визначені ключові епізоди початку війни. Як тільки прочитала "Маріуполь", так і дряпонуло по серцю. ГГ вже шкода, та й батьки навряд чи лишаться живими... Пишіть. Це має бути відбито в літературі.