Розділ 20. Кохання на Азорах

Після різдвяних свят Юля з головою поринула у роботу. Хотілося не думати ні про що і просто працювати. З Габріелем вони бачилися майже щодня, але поступово дівчина почала потрохи відсторонюватися від коханого. Розуміла, що так буде краще для обох. Хлопець відчув це, однак миритися з цим не збирався. Його кохання до Юлі, навпаки, міцнішало з кожним днем. Йому лише потрібно було відвезти її кудись, де б вони могли бути лише удвох. І тоді вона б відчула, що їхні стосунки можуть перерости у щось справжнє та вічне.

– Слухай, а ти могла б узяти три дні відпустки? – запитав юнак в один із дощових днів, коли вони разом працювали у крамниці.

– Не знаю, як Карлуш це сприйме, я тут лише третій місяць працюю, – засумнівалася дівчина. – А на коли потрібно?

– На 13, 14 та 15 лютого, – мовив той, з–під лоба поглядаючи на її реакцію.

– Так чотирнадцятого ж день усіх закоханих! Думаєш, він замість нас сюди Деолінду відправить?

– Думаю, що відправить Марту… – сказав якось неоднозначно.

– А хіба у Марти досвід є у крамниці? – запитала здивовано.

– Та був колись… – почухав Габріель потилицю, намагаючись не дивитися Юлі в очі.

– А вона мені й не казала, що працювала тут, – повела плечима дівчина. – Дивно якось…

– Та нічого дивного, просто…

– У вас з нею щось було? На кшталт стосунків романтичних?

– Ну, романтичними я б їх не назвав… – мовив юнак ніяковіючи.

– Давно це було?

– За пів року до того, як ти приїхала. Але запевняю тебе, нічого серйозного між нами не було.

– Ну не скажи, – заперечила Юля. – Для мене, якщо двоє ділять одну постіль, то це не можна назвати дрібничкою.

– Зараз я теж так вважаю, але тоді… Просто утнули дурницю. Та й було це лише кілька разів… 

– Ну добре, я тебе ні в чому не звинувачую, тож немає про що переді мною виправдовуватися. То, кажеш, Марта має досвід продавчині?

– Так… А ще у них з Карлушом нібито стосунки…

– У Марти з нашим босом?? – брови Юлі полізли на лоба. – А ти, розвіднику, звідки це знаєш?

– Побачив їх якось в неробочий час у кав’ярні, – відповів, потупивши очі у підлогу.

– Тю, то це ще нічого не значить! – махнула рукою дівчина. – Може, вони обговорювали щось по роботі – підвищення зарплатні чи умови оренди квартири.

– За квартиру Марта не платить… – ще одна несподіванка. – Сама мені сказала.

– То ви з нею й досі спілкуєтеся? – Юля відчула, що починає ревнувати. – І чому я про це не знаю?

– Зараз вже не спілкуємося, хоч і залишилися в нормальних стосунках, а про наше минуле нікому не розголошуємо. Ти ж знаєш, як тут ставляться до зустрічань колег по роботі, – Габріель підморгнув коханій.

– Ти мені зуби не заговорюй і розповідай усе як є! – дівчина склала руки на грудях, всілася на коробці з листівками та приготувалася слухати.

– Ну добре, добре, куди я вже дінуся, – хлопець театрально повів очима. – З Мартою ми, так би мовити, “зустрічалися” з місяць. Вона тоді лише переїхала й оселилася у вашому будинку. Карлуш взяв її продавати квитки, але, як і у твоєму випадку, коли йшли дощі, вона працювала зі мною. Ми сподобалися одне одному дуже швидко, і вже через кілька днів спільної роботи у нас сталася перша близькість…

– Зачекай, – перебила Юля. – То якщо у вас це було в Мартиній кімнаті, тебе мусили б впізнати мої сусіди.

– Ні, ні, я до вашого будинку ніколи не ходив, – запевнив Габріель. – Принаймні до того, як ти приїхала. Тому мене з ваших ніхто, окрім Марти, і не знає.

– Тоді подробиць, де це у вас сталося, знати не хочу, – мовила Юля, скривившись. – Бо здається, я здогадуюся… – і вона гидливо поглянула на підсобку. – Розповідай далі.

– Так от, – продовжив хлопець. – Ми були з нею вже десь тижні з два, коли я почав помічати у Марті якісь зміни. Вона почала все більше дистанціюватися, в той час, як Карлуш до нас зачастив. Він викликав дівчину надвір і вони постійно про щось спілкувалися. Одного разу після роботи, проходячи повз нашу з тобою знайому кав’ярню, побачив крізь вікно Марту та Карлуша. Той час від часу ніжно торкався її плеча та щось шепотів на вухо.

– Та ну! – перепитала Юля. – Не може цього бути! Тобі щось привиділось! Наш бос щасливо одружений!

– Я теж так подумав, тому вирішив за ними прослідкувати. Через хвилин п’ятнадцять вони вийшли надвір та почимчикували до машини Карлуша. Проводити їх я не став і вирішив просто запитати про все у Марти наступного дня.

– І що ж вона сказала? – ставало дедалі цікавіше.

– Не стала нічого заперечувати, просто розповіла, що наш бос до неї залицяється, а їй це подобається. Він скасував її квартплату, а ще возить її за місто у мотель. Марта мені ще й пригрозила, що якщо захочу розповісти Деолінді, то втрачу роботу. Однак, вона додала, що це все у них несерйозно, і продовжувала зі мною спати ще тижня два…

– Габріелю… – Юля скрутно захитала головою. 

– Ну а що я? – почав виправдовуватися хлопець. – Дівчини у мене тоді не було, почувався самотнім. Марта – симпатична і весела, та й легковажна, що мені на той час подобалося… – він зловив невдоволений погляд коханої. – Зараз тобі все це розповідаю та аж самому соромно за свою поведінку.