Розділ 20. Кохання на Азорах

Після різдвяних свят Юля з головою поринула у роботу. Хотілося не думати ні про що і просто працювати. З Габріелем вони бачилися майже щодня, але поступово дівчина почала потрохи відсторонюватися від коханого. Розуміла, що так буде краще для обох. Хлопець відчув це, однак миритися з цим не збирався. Його кохання до Юлі, навпаки, міцнішало з кожним днем. Йому лише потрібно було відвезти її кудись, де б вони могли  бути лише удвох. І тоді вона б відчула, що їхні стосунки можуть перерости у щось справжнє та вічне.

- Слухай, а ти могла б узяти три дні відпустки? - запитав юнак в один із дощових днів, коли вони разом працювали у крамниці.

- Не знаю, як Карлуш це сприйме, я тут лише третій місяць працюю, - засумнівалася дівчина. - А на коли потрібно?

- На 13, 14 та 15 лютого, - мовив той, з-під лоба поглядаючи на її реакцію.

- Так чотирнадцятого ж день усіх закоханих! Думаєш, він замість нас сюди Деолінду відправить?

- Думаю, що відправить Марту… - сказав якось неоднозначно.

- А хіба у Марти досвід є у крамниці? - запитала здивовано.

- Та був колись… - почухав Габріель потилицю, намагаючись не дивитися Юлі в очі.

- А вона мені й не казала, що працювала тут, - повела плечима дівчина. - Дивно якось…

- Та нічого дивного, просто…

- У вас з нею щось було? На кшталт стосунків романтичних?

- Ну, романтичними я б їх не назвав… - мовив юнак ніяковіючи.

- Давно це було?

- За пів року до того, як ти приїхала. Але запевняю тебе, нічого серйозного між нами не було.

- Ну не скажи, - заперечила Юля. - Для мене, якщо двоє ділять одну постіль, то це не можна назвати дрібничкою.

- Зараз я теж так вважаю, але тоді… Просто утнули дурницю. Та й було це лише кілька разів… 

- Ну добре, я тебе ні в чому  не звинувачую, тож немає про що переді мною виправдовуватися. То, кажеш, Марта має досвід продавчині?

- Так… А ще у них з Карлушом ніби то стосунки…

- У Марти з нашим босом?? - брови Юлі полізли на лоба. - А ти, розвіднику, звідки це знаєш?

- Побачив їх якось в неробочий час у кав’ярні, - відповів.

- Тю, то це ще нічого не значить! - махнула рукою дівчина. - Може, вони обговорювали щось по роботі - підвищення зарплатні чи оренду квартири.

- За квартиру Марта не платить… - ще одна несподіванка. - Сама мені сказала.

- То ви з нею й досі спілкуєтеся? - Юля відчула, що починає ревнувати. - І чому я про це не знаю?

- Зараз вже не спілкуємося, хоч і залишилися в нормальних стосунках, а про наше минуле нікому не розголошуємо. Ти ж знаєш, як тут ставляться до зустрічань колег по роботі, - Габріель підморгнув коханій.

- Ти мені зуби не заговорюй і розповідай усе як є! - дівчина склала руки на грудях, всілася на коробці з листівками та приготувалася слухати.

- Ну добре, добре, куди я вже дінуся, - хлопець театрально повів очима. - З Мартою ми, так би мовити, “зустрічалися” з місяць. Вона тоді лише переїхала й оселилася у вашому будинку. Карлуш взяв її продавати квитки, але, як і у твоєму випадку, коли йшли дощі, вона працювала зі мною. Ми сподобалися одне одному дуже швидко, і вже через кілька днів спільної роботи у нас сталася перша близькість…

- Зачекай, - перебила Юля. - То якщо у вас це було в Мартиній кімнаті, тебе мусили б впізнати мої сусіди.

- Ні, ні, я до вашого будинку ніколи не ходив, - запевнив Габріель. - Принаймні до того, як ти приїхала. Тому мене з ваших ніхто, окрім Марти, і не знає.

- Тоді подробиць, де це у вас сталося, знати не хочу, - мовила Юля, скривившись. - Бо здається, я здогадуюся… - і вона гидливо поглянула на підсобку. - Розповідай далі.

- Так от, - продовжив хлопець. - Ми були з нею вже десь тижні з два, коли я почав помічати у Марті якісь зміни. Вона почала все більше дистанціюватися, в той час, як Карлуш до нас зачастив. Він викликав дівчину надвір і вони постійно про щось спілкувалися. Одного разу після роботи, проходячи повз нашу з тобою знайому кав’ярню, побачив крізь вікно Марту та Карлуша. Той час від часу ніжно торкався її плеча та щось шепотів на вухо.

- Та ну! - перепитала Юля. - Не може цього бути! Тобі щось привиділось! Наш бос щасливо одружений!

- Я теж так подумав, тому вирішив за ними прослідкувати. Через хвилин п’ятнадцять вони вийшли надвір та почимчикували до машини Карлуша. Проводити їх я не став і вирішив просто запитати про все у Марти наступного дня.

- І що ж вона сказала? - ставало дедалі цікавіше.

- Не стала нічого заперечувати, просто розповіла, що наш бос до неї залицяється, а їй це подобається. Він скасував її квартплату, а ще возить її за місто у мотель. Марта мені ще й пригрозила, що якщо захочу розповісти Деолінді, то втрачу роботу. Однак, вона додала, що це все у них несерйозно, і продовжувала зі мною спати ще тижня два…

- Габріелю… - Юля скрутно захитала головою. 

- Ну а що я? - почав виправдовуватися хлопець. - Дівчини у мене тоді не було, почувався самотнім. Марта - дівчина симпатична і весела, та й легковажна, що мені на той час подобалося… - він зловив невдоволений погляд коханої. - Зараз тобі все це розповідаю та аж самому соромно за свою поведінку.