Розділ 18. Гірко!

Зала “Марінєйру” була прикрашена святково. Кульки, квіти, постери зі словами “Щасливого шлюбу!” Все тут просто кричало про сьогоднішню радісну подію. Наречена була одягнена в небесно-блакитну сукню з такою ж фатою. Животик виріс ще більше, однак ні її, ні жодного з присутніх це не турбувало. Наречений кружляв біля коханої, щоразу запитуючи, чи їй щось потрібно. Та лише ніжно усміхалася, та час від часу цілувала його у гладко виголену щоку. Кохання просто витало у повітрі.

Юля встигла приїхати до ресторану однією з перших. Поки Карлуш з Деоліндою пішли привітатися з Мігелем, Віра потягнула подругу на терасу, щоб спокійно поговорити.

- Я ж казала, що нічого не потрібно купувати, - мовила вона, беручи до рук красиво загорнутий подарунок. 

- А я казала, що куплю щось маленьке, - посміхнулася Юля. - В цьому випадку, для маленької.

- Вау, яка краса! - Віра не втрималася, щоб не розгорнути пакунок і зараз розглядала одежку та пелюшку. - Після такого я просто змушена буду тебе хрещеною зробити!

- А я просто змушена буду з радістю погодитися!

- Жарти жартами, але цей місяць ми майже не спілкувалися. Розкажи хоч коротко, поки гості не поприходили, як ти там? Як робота? Як житло? Сусіди? Співробітники?

- До роботи вже звикла. Працюю в крамниці та на екскурсіях. Кімната у мене невеличка, та я там лише ночую, тож особливо не жаліюся. Сусіди - різні. Є один, який мене сильно дістає, постійно чіпляється…

- Хоч гарний? - поцікавилася Віра.

- Симпатичний, однак як людина - нічого хорошого. Ось сьогодні дізналася, що він погрожував моєму… - Юля раптом зрозуміла, що наговорила зайвого.

- Твоєму кому? - перепитала подруга. - У тебе хтось з’явився? Ну, чого мовчиш? Розповідай давай!

- Та нічого особливого… - почала Юля.

- По очах бачу, що брешеш! Кажи вже! Не нервуй вагітну жінку!

- А, то ти так! - засміялася дівчина. - От шантажистка! Ну добре, тобі скажу, але Мігелю ні слова! Обіцяєш?

- До чого тут Мігель?

- Щоб Карлушу не проговорився. То що, обіцяєш? - повторила.

- Обіцяю… А до чого тут Карлуш? Ти ж не з Карлушем…?

- Та боже збав, я з одруженими стосунків не заводжу. Це його працівник… Його звати Габріель і ми працюємо разом у крамниці. 

- Так це ж чудово! Розкажи мені більше про нього?

- Нема там чого багато розповідати. Молодший за мене, але не набагато. У нас багато спільного. Вечори та вихідні проводимо разом. Їздимо на його мотоциклі, пізнаємо північну Португалію. Але все це тимчасово. І я, і він про це знаємо. Через п’ять місяців повертаюся в Україну. 

- А може ти ще передумаєш?… - припустила, з надією у голосі, Віра. - Можливо це і є справжнє кохання? Я ж теж думала, що тут не залишуся, а ось бачиш, як все сталося? - вона показала на свій животик. 

- Хтозна, я вже й сама почала сумніватися, - зізналася Юля. - Але ж я у своїй країні потрібна. Батька потрібно доглядати, та й тітці Варці допомагати з волонтерством.

- Ну як знаєш… Але в тебе ще є час гарно все обміркувати. А поки що придивися до Габріеля. Можливо відповіді на всі питання та сумніви криються у твоєму серці.

- Життя покаже…

Дівчата не встигли договорити, адже до них уже йшли Мар’яна з Жуао і дітьми.

*  *  *

Задля зручності усі столи в “Марінєйру” були поставлені літерою “П”. Запрошені розсілися по місцях і почався обід. На відміну від українського весілля, столи не ломилися від салатів та нарізок. Натомість офіціанти виносили страви по черзі. Спочатку це були “петішкуш”, тобто невеличкі закуски, щоб втамувати голод. Потім був легкий овочевий португальський суп, а після нього гостям на вибір пропонувалася м’ясна чи рибна страва - тушкована курка з рисом та смаженою картоплею чи стейк лосося з вареними овочами. Попри відсутність різноманітності, усі присутні дуже швидко втамували голод.

Були тости за здоров’я молодят. Побажання вічного кохання, здоров’я немовляті та міцної родини. Віра світилася від щастя. Попри те, що її батьків у цей важливий день не було поряд, вона знайшла сили рухатися далі та створила власну сім’ю. Її обожнював чоловік, у неї менш як за пів року мала народитися донечка, і сьогодні вона святкувала у колі друзів, про яких можна лише мріяти.

Розділити з нареченою її щасливий день, окрім Юлі, Мар’яни та Жуао, прийшли Руфус та Ада, які залишили синочка з нянею; Ракель з чоловіком, індійці Віван та Амар зі своїми португальськими коханими; В’ячеслав з Ларисою та дівчатками; Ніночка і Любочка, а також Антоніо зі своєю Селією, куди ж без неї? Останній, правда, не відводив очей від Юлі. Однак та зовсім не звертала на нього уваги, або намагалася не звертати. Крім Віриних друзів, було ще з десяток друзів Мігеля. Весь персонал ресторану також брав участь у святкуванні, адже наречена, хоч і недовго, тут теж свого часу працювала.

Після смачного обіду почалися танці. Деякі чоловіки вийшли на двір поспілкуватися, хтось палив. Молодята про щось шепотілися. Діти бігали залою, однак на їхню метушню ніхто не звертав увагу. Юля теж вирішила подихати свіжим повітрям. Від голосної музики та гучних розмов розболілася голова. Вона накинула на себе пальто, перейшла дорогу від ресторану до пляжу і присіла на парапет. Шум хвиль одразу ж подіяв як заспокійливе. Давно вона тут не сиділа. Хоча лише місяць пройшов, а ніби - ціла вічність…