Розділ 17. Клопоти

Зима поступово входила у свої повноцінні права. Ставало холодніше, вітер все частіше пробирався у саму душу. Одне, що радувало Юлю та Габріеля, були дощі. У таку погоду вони могли працювати разом, пізнавати одне одного, говорити про все на світі. Таку ідилію могли зіпсувати лише неприємні новини з України. 

Ворог почав цілеспрямовано бити по енергетичній інфраструктурі, і вся країна так чи інакше поринула в темряву. Вночі не світили ліхтарі. Перебої з електрикою змусили українців шукати альтернативні шляхи освітлення та опалення приміщень. Гроші, які регулярно відсилала Юля тітці Варці, цього разу пішли на купівлю генератора у їхній волонтерський центр. 

З татом теж зідзвонювалися раз на тиждень. З цих розмов дівчина дізналася, що у чоловіка після полону з’явилося багато проблем зі здоров’ям. Та вона в цьому й не сумнівалася. Хто ж після такого почуватиметься добре? Тим паче в його віці. Погіршення зору та слуху, панічні атаки та проблеми з серцем - такий “букет хвороб” подарували її батьку вороги. Юля регулярно перекидувала батькові гроші на лікування, але процес реабілітації йшов не так швидко, як на це сподівалася дівчина. 

Від Сергія ж, навпаки, з моменту привітання з днем народження, новин не було. На її повідомлення юнак теж не відповідав. Кілька разів Юля обережно заводила з тіткою розмову за хлопця, та Варка не знала, що з ним, хоча й обіцяла з дядьком Степаном поспілкуватися. Дівчину мучили сумніви з приводу Сергія. Але почуття до португальця були набагато сильнішими і вона не могла нічого з собою вдіяти. Ці стосунки рухалися дуже швидко. І хоча обидва розуміли, що це ненадовго, це усвідомлення, як магнітом, притягувало їх одне до одного ще дужче. Закохані цінували кожну мить, проведену разом, і в кожного з них в душі зароджувалися сумніви з приводу того, чи варто взагалі колись розлучатися.

*  *  *

Наближалося Різдво. Торговельні центри ще з початку листопада були прикрашені святково. А в грудні на площі вже стояла ялинка. На деревах з настанням темряви мерехтіли вогники, а усе місто ніби перейнялося казковою атмосферою. 

За тиждень до Різдва Юлі зателефонувала Віра.

- А у мене для тебе дві хороших новини! - защебетала вона радісно у слухавку. - З якої почати?

- З хорошої, - відповіла подруга, теж посміхаючись.

- У Руфуса та Ади народився хлопчик!!! Назвали Антоніо… На честь вчителя… - обережно додала вона.

- Чудова новина, - Юля намагалася ігнорувати це ім’я, хоча і зловила себе на думці, що їй вже майже все одно. - Навіть не знаю, чим кращим зможеш мене ще порадувати. До речі, вже відомо, хто у вас буде?

- Ой, а я тобі хіба ще не розповідала? От мозок працює… - забідкалася Віра. - У нас буде дівчинка! Хочу назвати її Анастасія, на честь моєї мами…

- Віруню! Це ж прекрасно! - зраділа Юля. - Вже скучила за тобою. Треба якось побачитися…

- І в тебе буде така нагода, - запевнила подруга. - Бо я ще не розповіла тобі головної новини - ми з Мігелем нарешті одружуємося!

- Нічого собі! І коли ж?

- А це вже найцікавіше! На Різдво! - радісно мовила Віра. - І ти, звісно, запрошена!

- Тобто через тиждень?? - Юля розгубилася. - Чого ж раніше мене не попередила? Мені ж ще треба буде з роботи відпроситися, і…

- За це не хвилюйся! - запевнила подруга. - По-перше, на Різдво в Португалії не працює ніхто. Навіть магазини й ті зачинені. По-друге, Карлуш з дружиною теж запрошені, адже вони - друзі Мігеля. По-третє, вони тебе візьмуть з собою - про це вже домовлено, так що тобі й квитка купувати не потрібно!

- Що ж, Віруню, бачу, ви вже про все подбали за мене, - мовила Юля. - За мною лише подарунок!

- Не витрачай гроші задарма! Ми тебе і без подарунків чекаємо!

- Ну я щось дуже маленьке привезу, так що не хвилюйся, - відповіла дівчина, а в голові вже крутилося безліч ідей.

- І ще одне… Я хочу, щоб ти була моєю дружкою… Просто ти у мене тут в Португалії найрідніша, не рахуючи Мар’яни. Але вона заміжня, а ти поки що ні. Погодишся?

- Звісно ж погоджуся! Ти у мене тут теж найрідніша, - мовила Юля, ледь стримуючи сльози. - “Якщо не брати до уваги Габріеля,” - подумала вона, але вголос нічого не сказала.

- Святкуватимемо в “Марінєйру”, - продовжувала подруга. - Мар’янка вже про все домовилася. Так що побачиш усіх своїх колишніх колег.

- Чудово! Як це ви взагалі розкрутили Рауля працювати на Різдво?

- Ой, ти що його не знаєш? Йому та доні Марії аби грошей більше! Рафаеля кинув нарешті його Лео, то в нього і так депресія, несвятковий настрій. Чому ж сидіти самому вдома у свято? Та й новенький офіціант, не пам’ятаю його імені, теж не відмовився від щедрих чайових. А Пауло з Сільвією нікуди не дінуться… Що дона Марія каже, те й роблять.

- А чому вирішили саме на Різдво весілля зробити?

- Щоб усі гості могли зібратися, а то ж усі працюють. А я запросила усіх з наших курсів, та й друзі Мігеля - люди зайняті.

- А де шлюбна церемонія проходитиме?

- А вона вже пройшла… Правду кажучи, ми ще два тижні тому розписалися. Лише вдвох. А зараз просто відсвяткуємо. Вінчатися поки не будемо. Я ж не католичка. Але дитину, скоріше за все, хреститимемо у місцевій церкві.