Розділ 16. Два в одному

Ранок першого робочого дня на новому місці почався зі стресу. По-перше, будильник чомусь не спрацював і Юля прокинулася на пів години пізніше, ніж планувала. Вона швиденько помчала в душ, але виявилося, що там зайнято. Щоб не втрачати часу, дівчина побігла на кухню поставити чайник та посмажити собі яєшню. Але сковорідку хтось з вечора не помив, а часу мити її самій не було. Довелося зробити собі кілька тостів та чай. Спокійно поїсти не вийшло, адже снідати прийшли Луїза та Маріза. Вони голосно обговорювали своїх клієнтів, яких обслуговували вчора у кав’ярні. Від цього торохтіння в українки розболілася голова. 

Коли Юля знову підбігла до ванної кімнати, та і цього разу була зачинена. Дівчина постукала. Ніхто не відповів. Довелося стукати гучніше.

- Ну хто там? - почувся зсередини роздратований чоловічий голос. - Це ти, Луїш? Зараз вже виходжу!

Двері ванної кімнати відчинилися і на порозі стояв Кріштіану. Не рахуючи рушника на стегнах та іншого, яким він витирав голову, на юнакові більше нічого не було.

- Які люди! - у нього одразу покращився настрій. - Оце так приємна несподіванка з самого ранку!

- Ага, - переминалася з ноги на ногу дівчина. - Ти вибач, що я стукала. Просто я шалено запізнююся, і Карлуш буде тут з хвилини на хвилину…

- Нічого страшного, я все розумію, - усміхнений Кріштіану пильно розглядав Юлю. Від цього погляду їй стало дуже незручно.

- То я можу заходити? - перепитала вона, нервово поглядаючи на годинник, що висів у коридорі.

- Звісно, звісно! - мовив той, жестом запрошуючи її всередину.

Щойно Юля залізла під душ, почула в коридорі голос Карлуша. І чого це він раніше на десять хвилин прийшов? Що за напасть сьогодні? Ще подумає, що вона непунктуальна і невідповідальна!

Голови дівчина мити не стала, загорнулася в рушник і вискочила в коридор прямісінько на Кріштіану, що розмовляв про щось із Карлушом.

- Який хороший сьогодні ранок! - посміхнувся юнак, підморгуючи співбесіднику.

- Юле, ти що ще не одягнута? - обурено запитав Карлуш.

- Дайте мені три хвилини! - відповіла та скоромовкою та, не чекаючи відповіді, побігла до своєї кімнати.

Натягувати речі на ще вологе тіло теж стало для неї своєрідним квестом, але в час, який сама ж собі дала, вона вклалася. Взувши зручні кросівки та кинувши декілька яблук в наплічник, Юля вибігла надвір, де її в машині вже чекав бос. Він вже відкрив було рота, щоб щось сказати, однак дівчина швидко мовила:

- Знаю, що Ви скажете, але хочу Вас одразу запевнити - я зовсім не така зазвичай. Я дуже відповідально ставлюся до роботи. Просто сьогодні, певно, не мій день.

- Нічого, буває, - спокійним тоном сказав чоловік. - До речі, звертайся до мене на “ти”, я ще не такий старий!

Юля, посміхнувшись, кивнула.

- Та наступного разу тебе не чекатиму. Хоча… - сказав він, подумавши, - і не доведеться. Адже, як ми і домовлялися, відвожу я тебе лише сьогодні. А далі ніжками сама!

- Без проблем!

- Приїдемо на роботу, на гугл картах відмітиш. Дім вже відмітила?

- Зараз… - Юля залізла у кишеню куртки, щоб взяти телефон, але його там не було.

- Забула у кімнаті? - Карлуш шумно видихнув і покачав головою. - Так ми з тобою точно запізнимося.

- Я зараз! - мовила дівчина, вибігаючи з машини. - Одну хвилинку!

Дорога до роботи дійсно виявилася недовгою. Всього десять хвилин і вони були в центрі міста, де на першому поверсі старовинної двоповерхової будівлі розташовувався сувенірний магазин. Двері вже були відчинені, а всередині худорлявий юнак зі смішною рідкою борідкою та сережкою у вусі розвішував на спеціальному вішаку жіночі шалики.

- Доброго ранку, бос! - радо привітався він. - А це моя нова помічниця?

- Доброго! - настрій Карлуша поступово покращувався. - Так, знайомся. Це Юля.

- Приємно познайомитися, я Габріель - юнак підійшов до Юлі й протягнув дівчині руку.

- Навзаєм! - Юля щиро її потисла, вдячна, що хоч він не поліз цілуватися в обидві щоки, як тут заведено.

- Ну, хлопчики і дівчата, залишаю вас самих, - сказав Карлуш, перебиваючи цю ідилію першого знайомства. - А мені вже слід бігти у справах! Габріелю, сподіваюся, що ти швидко введеш Юлю в курс справи. До твоєї відпустки два тижні, тож мені потрібен кваліфікований працівник у короткі терміни.

- Буде зроблено, бос! - відповів той, кумедно відсалютувавши. 

Карлуш, не втрачаючи часу, сів у свою машину, і вже через хвилину зник з горизонту.

- Ти не переживай так, - мовив Габріель, щойно той поїхав. - Бо бачу, тебе наш Карлуш трішки налякав.

- Та не те щоб…

- Він у нас нетиповий португалець, - продовжував юнак. - У нього все поспіхом, все потрібно робити швидко і якісно. І часу не гаяти. Іноді так і хочеться сказати йому - та заспокойся ти! Relax!

- Це я сьогодні винна, що він такий… Ранок був божевільний… І будильник…

- Все мені зараз розкажеш, але спочатку мусимо виставити товар, - мовив Габріель.