Розділ 11. Лейрія

Містечко Лейрія, яке знаходилося у центральній частині Португалії, мало чим відрізнялося від інших. Такі ж вузенькі вулички, бруківка на тротуарах, невеличкі кав’ярні з ароматною кавою та випічкою на будь-який смак. Виокремлював його з-поміж інших хіба що Лейрійський замок на високій горі, з вікон якого відкривалася мальовнича панорама міста.

Юлі ж спочатку приїзду не випало помилуватися краєвидом. Адже першою справою було все ж навідати Антоніо в лікарні та поспілкуватися з його матір’ю.

– Юля, заходь, ти якраз вчасно, – мовила жінка, посміхаючись.

– Щось сталося?

– Так! Уявляєш, сьогодні лікар помітив деякі ознаки мозкової активності. У мого хлопчика є надія!

– Це чудова новина, доно Маріє! – зраділа дівчина. – Сподіваюся, вже зовсім скоро ваш син прийде до тями!

– Я про це молюся щодня! – захитала головою жінка, а потім додала: – Ну що, ти готова?

– До чого? – не зрозуміла Юля.

– До нової роботи та нового житла, – усміхнулася співрозмовниця.

– А, Ви про це… Звісно, ось і речі мої зі мною.

Вони ще трішки побули у палаті, а потім вийшли надвір. Хоч готель знаходився за двадцять хвилин ходьби, дона Марія викликала таксі, обґрунтовуючи своє рішення важкими Юліними сумками.

Вже за п’ять хвилин вони опинилися перед головним входом сучасної привабливої п’ятиповерхової будівлі кремового кольору. Напис «Hotel São Luís» – перше, що кидалося в очі.

– Красиво, – замилувалася Юля, посміхаючись сама до себе. Адже на якийсь час цей готель буде її домівкою. І вона поки не має з цього приводу жодних заперечень.

– Ти ще в середину не зайшла, – зауважила жінка.

І справді, всередині просторого світлого холу з м’якими меблями та гарним освітленням розташовувалася стійка реєстрації. За нею, чарівно усміхаючись, стояла молода чорнява дівчина.

– Добрий день, доно Маріє, Ви якраз вчасно. Сеньор Луїш щойно прийшов і вже готовий поговорити з нашою новою співробітницею.

– Добрий день, Маріза. Чудово! Знайомся, це – Юля.

– Вітаю! – знову чарівна посмішка. – Сподіваюся, тобі тут сподобається.

– Приємно познайомитися, Марізо! – відповіла дівчина. – Я теж дуже на це сподіваюся.

– А я чую, що Марія вже тут! – неспішною ходою до них йшов невисокий лисуватий літній чоловік у білій сорочці та темних брюках. – А ти мабуть Жулія?

– Юлія, – та обережно виправила його, несміливо протягуючи руку для привітання. – Юлія Калаган.

– Приємно, приємно… – погляд Луїша пройшовся згори вниз, очевидно оцінюючи майбутню працівницю, і результатом він, скоріш за все, залишився задоволеним. – Ну що, леді, давайте пройдемо до їдальні, пообідаємо, обговоримо ключові моменти, а потім я нашій ЮЛІЇ тут все покажу.

– Ми не заперечуємо, правда ж? – запитала дона Марія свою молоду супутницю.

– Із задоволенням, – посміхнулася та, хоча й трішки напружено. Не любила, коли чоловіки так оцінююче на неї дивилися.

*   *   *

На обід у ресторані готелю подали легкий овочевий суп-пюре, смажену картоплю зі шматочками свинини та червоне вино. Під час частування Луїш вирішив розповісти трішки власне про «São Luís» та обов’язки нічного адміністратора.

– Наш готель знаходиться неподалік від Лейрійського замку. Ти мабуть бачила його, коли заїжджала у місто?

– Так, дуже гарний, – підтвердила Юля.

– Його можна побачити з вікон більшості наших номерів! Крім того тут є тераса з найкращою панорамою міста. Я пізніше тобі все покажу, як і домовлялися. «São Luís» має п’ятдесят чотири кімнати. Не багато, але й не мало. Тому, як розумієш, відповідальність це велика! Щодо кімнат, то у нас можна забронювати як односпальний, так і дво- та триспальний номери, а також сьюти, якщо розумієш, про що я?

– Звісно, – мовила Юля, – це номери підвищеного комфорту.

– Саме так, – зрадів чоловік. – Їх небагато, але до гостей у цих номерах у нас особливе ставлення. Хоча ми намагаємося забезпечити комфортне перебування усім нашим клієнтам.

– Безсумнівно, – погодилася дона Марія.

– У твої обов’язки нічного адміністратора буде входити їхня реєстрація, розселення у номери, подача необхідної інформації щодо базових речей – пароль Інтернету, умов паркування, меню ресторану тощо. Твоя зміна починатиметься о десятій вечора і закінчуватиметься о сьомій ранку. Загалом вісім робочих годин та одна – на відпочинок. Але це все формальності. Ти сама розподілятимеш свій час залежно від покладених на тебе функцій.

– Зрозуміла, – кивнула Юля.

– Окрім вже зазначених функцій, – продовжував Луїш, – тобі потрібно буде вивчити декілька наших туристичних проспектів і скеровувати людей, які до нас приїжджатимуть. Це все базова інформація – де провести час, що побачити, що відвідати, де смачно поїсти. Марія казала, що з англійською у тебе проблем немає?

– Ні, ні, жодних, – запевнила дівчина. – І пам’ять теж хорошу маю. Думаю, за першу зміну всю інформацію опрацюю.