Розділ 14. Квиток в нове життя

Таксі приїхало до готелю «São Luís» о сьомій ранку. Юля зі своїми речами вже стояла на вулиці. Події вчорашньої ночі не залишили їй іншого виходу. Вона мусить звідси поїхати.

Після того, як об одинадцятій дон Луїш покинув готель, дівчина, оговтавшись від нещодавної розмови, почала міркувати. Часу гаяти не можна було в жодному випадку. Вона розуміла, що цей чоловік не звик відступати, і рано чи пізно доб’ється свого, хоче вона того чи ні. Тож одразу взяла до рук мобільний. Написала спочатку Вірі й та одразу перетелефонувала.

- Нічого й думати, подружко, - її рішучий голос у слухавці як ніколи заспокоював. - Закінчиш зміну, і … ти ж до шостої працюєш?

- Так, передаю о шостій Луїзі, - відповіла Юля, намагаючись побороти тремтіння.

- Ок, тоді щойно передаси, біжи до кімнати, збирай речі та викликай таксі. Назвеш мою адресу!

- А дівчата мої як? - підставляти сусідок не хотілося.

- Ніночка та Любочка все зрозуміють!

І дійсно, вони зрозуміли. Прибігли у вестибюль, щойно Юля їм написала.

- Ви хоч на мене не ображаєтеся? - перепитала дівчина. 

- Ти що, дитино! - Ніночка обійняла все ще тремтячу Юлю. - Не вигадуй! Цей старий збоченець ще від нас на горіхи отримає!

- Ні, ні, ні, - заперечно захитала головою та. - Себе хоч не підставляйте. Удайте, що нічого не знаєте. Не хочу, щоб через мене ще вас, не дай Боже, звільнили.

- Ну добре, мовчатимемо, як риби, - заспокоїла її Любочка. - А зараз підемо і зберемо твої речі, все підготуємо. Прийдеш після зміни - не зволікай, одразу бери сумки та “убера” викликай. Нам зателефонуєш, як до Віри доберешся. І не переживай, все якось буде з Божою поміччю.

І ось Юля вже їде з Лейрії назад у Назаре. Очима проводить замок на горі, де проводила нечасті вихідні, затишні кав’ярні, в яких смакувала каву, випадкових перехожих, яких, скоріш за все, більше не побачить. Подумки дівчина попрощалася з цим містом, яке на певний час подарувало їй прихисток, друзів та нових знайомих, і трішки розчарувань.

*  *  *

Віра зустріла подругу з розкритими обіймами.

- Ні про що не хвилюйся, - поспішила запевнити Юлю, щойно та переступила поріг. - З Мігелем я вже поговорила. Він з дев’ятої почне обдзвонювати своїх друзів та знайомих і знайдемо тобі роботу.

- Я не хотіла, щоб все так сталося… - голос дівчини обірвався і вона, ридаючи, опустилася в крісло, що стояло поряд.

- Ну що ж ти так, маленька! - Віра підійшла до подруги, сіла на бильце крісла та обійняла за плечі. - Це ж не твоя провина… А цього старого чорта! Ми ще з ним розберемося!

- Не потрібно цього, - мовила крізь сльози Юля. - Хай живе собі, як жив. Головне, щоб мене не чіпав.

- Вже й не зможе! - запевнила Віра, а потім схопилася. - Де ж це моя гостинність! Давай в душ, а я сніданок зроблю, ти ж, мабуть, і не їла нічого.

- Та якось не до цього було… - почала чомусь виправдовуватися Юля, та Віра не дала їй договорити:

- Так, ось рушники, халат, капці. Воду я зараз налаштую в душі, гель, шампунь мої бери, не соромся.

Через декілька хвилин Юля вже стояла під гарячими струменями води. Недарма кажуть, що вода лікує. Разом з цими струмочками зливалися у водостік всі неприємні відчуття вчорашнього вечора. Голова ясніла, в ній почали зароджуватися перші конструктивні думки за ранок. Потрібно знову знайти роботу і житло, перебути тут осінь та зиму, а на весну повертатися додому. Все, досить з неї. Наподорожувалася. Поїде до тата, тітки Варки, друзів-волонтерів. А поки ще трішки заробить грошей, щоб не з пустими руками повертатися. 

Коли Юля вийшла з душу, з кухні вже долинав аромат смажених тостів та кави. А в кишені халата завібрував телефон. Повідомлення! Від нього!

“Юлечко, привіт, вибач, що вчора не зміг тебе привітати. Не було зв’язку. З Днем народження, кохана. Бажаю квітнути з кожним днем та гріти своїм теплом! Скучив…”

На обличчі дівчини одразу з’явилася легка посмішка. Сергій живий і здоровий. Вона обов’язково колись його побачить, обійме і розповість, як за ним сумувала. А поки що сніданок і новий життєвий план.

*  *  *

Мігель прийшов на обід з хорошими новинами. Зайшовши у вітальню, побачив Віру, Юлю та Мар’яну, які жваво щось обговорювали.

- Я бачу, дівчата, ви без мене не сумували, - удавши ображеного, мовив чоловік.

- Сумували звісно, ще і як сумували, - Віра підвелася і пішла назустріч коханому. Обійнявши його, вона легенько поцілувала його у поголену щоку та привітно усміхнулася.

- Є якісь новини? - запитала Мар’яна. Їй дуже хотілося почути щось хороше за сьогодні. Й так провела цілий ранок, заспокоюючи Жоао, який поривався натовкти пику старому ловеласу Луїшу.

- Є, цілих дві, хороша і погана, - мовив Мігель, усміхаючись. - З якої починати?

- Давай, мабуть, з хорошої, - відповіла Віра і поглянула на подруг, ті схвально закивали.

- Роботу для Юлі я знайшов, - почав розповідати чоловік, вимірюючи кроками кімнату. - Моєму знайомому Карлушу потрібен гід зі знанням португальської та англійської. Складного нічого немає, просто потрібно вивчити інформацію і цікаво розповідати її туристам. Піші прогулянки містом, непогана зарплата залежно від виробітку, контракт на шість місяців з можливістю подовження. Навіть житло допомагають знайти. У Карлуша будинок власний триповерховий, де він студентам кімнати здає в оренду, має зараз кілька вільних. Ліжко, шафа, стіл, ванна кімната спільна на поверсі, кухня спільна для всіх. Такий собі мініхостел.