Розділ 14. Квиток в нове життя

Таксі приїхало до готелю «São Luís» о пів на восьму ранку. Юля зі своїми речами вже стояла на вулиці. Події вчорашньої ночі не залишили їй іншого виходу. Вона мусить звідси поїхати.

Після того, як об одинадцятій дон Луїш покинув готель, дівчина, оговтавшись від нещодавної розмови, почала міркувати. Часу гаяти не можна було в жодному випадку. Вона розуміла, що цей чоловік не звик відступати, і рано чи пізно доб’ється свого, хоче вона того чи ні. Тож одразу взяла до рук мобільний. Написала спочатку Вірі й та одразу перетелефонувала.

– Нічого й думати, подружко, – її рішучий голос у слухавці як ніколи заспокоював. – Закінчиш зміну, і … ти ж до сьомої працюєш?

– Так, передаю о сьомій Луїзі, – відповіла Юля, намагаючись побороти тремтіння.

– Ок, тоді щойно передаси, біжи до кімнати, збирай речі та викликай таксі. Назвеш мою адресу!

– А дівчата мої як? – підставляти сусідок не хотілося.

– Ніночка та Любочка все зрозуміють!

І дійсно, вони зрозуміли. Прибігли у вестибюль, щойно Юля їм написала.

– Ви хоч на мене не ображаєтеся? – перепитала дівчина. 

– Ти що, дитино! – Ніночка обійняла все ще тремтячу Юлю. – Не вигадуй! Цей старий збоченець ще від нас на горіхи отримає!

– Ні, ні, ні, – заперечно захитала головою та. – Себе хоч не підставляйте. Вдайте, що нічого не знаєте. Не хочу, щоб через мене ще вас, не дай Боже, звільнили.

– Ну добре, мовчатимемо, як риби, – заспокоїла її Любочка. – А зараз підемо і зберемо твої речі, все підготуємо. Прийдеш після зміни – не зволікай, одразу бери сумки та “убера” викликай. Нам зателефонуєш, як до Віри доберешся. І не переживай, все якось буде з Божою поміччю.

І ось Юля вже їде з Лейрії назад у Назаре. Очима проводить замок на горі, де проводила нечасті вихідні, затишні кав’ярні, в яких смакувала каву та круасани, випадкових перехожих, яких, скоріш за все, більше не побачить. Подумки дівчина попрощалася з цим містом, яке на певний час подарувало їй прихисток, нових знайомих, і трішки розчарувань.

*  *  *

Віра зустріла подругу з розкритими обіймами.

– Ні про що не хвилюйся, – поспішила запевнити Юлю, щойно та переступила поріг. – З Мігелем я вже поговорила. Він з дев’ятої почне обдзвонювати своїх друзів та знайомих і знайдемо тобі роботу.

Юля зупинилася посеред кімнати, тримаючи сумку в руках, і тихо промовила:

– Я не хотіла, щоб все так сталося… – її голос урвався, зламався на півслові, і раптом, наче хтось прорвав дамбу, з очей хлинули сльози. Вона опустилася в найближче крісло, безсило згорнувшись, притиснувши долоні до обличчя.

– Ну що ж ти так, маленька… – Віра швидко підійшла, сіла на бильце крісла й обережно обійняла подругу за плечі. – Це ж не твоя провина! А цього старого чорта! Ми ще з ним розберемося!

– Не потрібно… – Юля хитнула головою, ковтаючи сльози. – Хай живе собі, як жив. Головне, щоб мене більше не чіпав.

– Вже й не зможе! – впевнено сказала Віра. Її погляд на мить потемнів від гніву, але вже за секунду вона підвелася, ніби відганяючи непотрібні думки. – Так, годі про нього! Де ж це моя гостинність?

Вона взяла Юлину сумку, поставила її вбік і рушила до ванної, продовжуючи говорити:

– Іди в душ, а я зроблю сніданок. Ти ж, мабуть, зранку й крихти в роті не мала?

– Та якось… не до цього було, – почала чомусь виправдовуватися Юля, але Віра не дала їй договорити:

– Так, без заперечень! – урочисто оголосила вона, дістаючи з шафки пухнасті рушники. – Ось, тримай. І халат ось тут, і капці м’які. Я зараз виставлю тобі комфортну температуру води, щоб не було ні гаряче, ні холодно. Гель, шампунь, кондиціонер — усе моє, бери, не соромся.

Через декілька хвилин Юля вже стояла під гарячими струменями води. Недарма кажуть, що вода лікує. Разом з цими струмочками зливалися у водостік всі неприємні відчуття вчорашнього вечора. Голова ясніла, в ній почали зароджуватися перші конструктивні думки за ранок. Потрібно знову знайти роботу і житло, перебути тут кінець осені та зиму, а на весну повертатися додому. Все, досить з неї. Наподорожувалася. Поїде до тата, тітки Варки, друзів-волонтерів. А поки ще трішки заробить грошей, щоб не з пустими руками повертатися. 

Коли Юля вийшла з душу, з кухні вже долинав аромат смажених тостів та кави. А в кишені халата завібрував телефон. Повідомлення! Від нього!

“Юлечко, привіт, вибач, що вчора не зміг тебе привітати. Не було зв’язку. З Днем народження, кохана. Бажаю квітнути з кожним днем та гріти своїм теплом! Скучив…”

На обличчі дівчини одразу з’явилася легка посмішка. Сергій живий і здоровий. Вона обов’язково колись його побачить, обійме і розповість, як жила тут на чужині. А поки що сніданок і новий життєвий план.

*  *  *

Мігель прийшов на обід з хорошими новинами. Зайшовши у вітальню, побачив Віру, Юлю та Мар’яну, які жваво щось обговорювали.

– Я бачу, дівчата, ви без мене не сумували, – удавши ображеного, мовив чоловік.

– Сумували звісно, ще і як сумували, – Віра підвелася і пішла назустріч коханому. Обійнявши його, вона легенько поцілувала його у поголену щоку та привітно усміхнулася.