Коли земля ще пам’ятає холод, а весна щоразу виборює право повернутися, народжується історія.
Серед широких рівнин, де чорнозем лише починає дихати теплом, а ріки несуть у собі відгомін давнього льоду, живе поселення, що зберігає старші за пам’ять обряди. Тут знають: весна не приходить сама — її треба знайти.
Ярослава — дівчина, у якій від народження живе тепло. У ніч, коли темрява має найбільшу силу, вона стає частиною давнього кола, де кожен крок — це вибір між теплом і холодом, між світлом і забуттям.
Та що, як холод уже навчився чекати? Що, як він пам’ятає більше, ніж люди?
Це історія про час, коли світ ще тільки вчився бути живим. Коли кохання могло розтопити лід. І про те, що навіть після найтривалішої зими — знайдеш весну.
(Насправді це третя книга. Виправлю згодом)