Таємний син олігарха

— У тебе талановитий малий, — погоджується Кір, він все чує, хоч стоїть трохи далі.
— У нього гарна генетика, — відповідаю я. — Як ти? — питання виривається раніше, ніж я встигаю прикусити язика. Ну але це ж нормально? Ми стільки років не бачилися. Нормально запитати в старого знайомого як у нього справи? Переконую сама себе в цьому. Але серце все ще стрибає нерівно і б’ється об ребра.
— Потихеньку, — він зітхає, і знову уважно дивиться то на малого, то на мене. — Мав тут виступ. Зараз їду далі в офіс.
— Ясно, — киваю. Тягуча і неприємна пауза. Ми все ще дивимось одне на одного. Можна сказати, непристойно. Особливо з мого боку. Ще подумає, що я щось хочу. — Гарного дня, — знаходжу нарешті пристойну фразу. Але знову не втримуюсь: — Передавай привіт дружині….