26 Кір

Розмова про того її коханця мене напружує. Швидко вона покохала когось одразу після нашого розриву. Чи взагалі порвала зі мною через того мужика. Чітко розумію, що ревную. Але мене заспокоюють її слова про те, що він її не кохав. 

З Варею і малим мені максимально комфортно. Навіть не думав, що зможу поладнати з такою малою дитиною. Хоча Левко поводиться доволі зріло як для свого віку.

Він швидко вчиться, мені приємно бачити результати свого навчання одразу. На гіроскутері вже за десять хвилин він тримається доволі впевнено і їде швидко. 

Коли бачу захват на його обличчі, сам починаю усміхатись. Дивно, що я так легко зійшовся з ним характерами, ми ніби були на одній хвилі. 

— Ну що, подобається? — питаю, коли ми їдемо поруч. — Коли в тебе день народження? Хочеш, подарую таку штуку? 

— Звісно хочу, — малий аж стрибає від радості. — Але день народження у мене не скоро… Аж  в наступному році. 

— Значить, новий рік швидше, — усміхаюсь. Хоча, можна ж і так подарувати. Та я не знаю, що мені тоді влаштує Варя. Скаже, що я підкупаю її малого?

Коли ми закінчуємо, у малого повно емоцій. Він підходить до Варі і каже:

— Бачила, як круто в мене виходить, я як профі!

— Звісно бачила, навіть на телефон для бабусі зняла, — відповідає Варя. — У тебе талант. Тільки коли ледве не впав, у мене мало серце не стало. 

— Ну, він же не високий, — малий ледь насуплюється. — Ну впав би, і що?

— Мама переживає за тебе, це нормально, — якось інстинктивно я проводжу долонею по його маківці. Цей рух виходить сам собою і я навіть дивуюсь, як так вийшло. 

— Але я вже не маленький, — малий супиться ще більше. 

— Звісно, ти вже великий, але великим теж буває боляче, — саме в цю мить за нашими спинами якийсь інший малий не втримує рівновагу, падає і починає плакати. — Ось бачиш, — Варя киває туди. — І таке теж трапляється. 

— Я б не ревів, — хитає головою Лев. 

В цю мить телефон в моїй кишені вібрує. Я дістаю його і бачу, що мені на вотсап дзвонить Джек. Що це він так раптом?

— Зараз, маю відповісти, це той самий партнер, про якого я казав тобі, — кажу до Варі і приймаю виклик, відповідаючи англійською: — Привіт, друже! Як справи? Вже придбав квитки?

— Вітаю, все добре. А ваші? — ввічливо відповідає той і відразу переходить до справи: — Так, квитки взяли, вийшло взяти на раніші дати. Тож післязавтра буду в Києві! 

— Післязавтра? — в шоці перепитую я. Він мав бути за два тижні. Казав так… 

— Ти здивований? Ми теж, але той рейс, яким я планував летіти, відмінили, тож ми вирішили змінити плани. У сина канікули якраз, візьмемо його з собою, нехай вчиться новому! У теб ж теж родина? Не памʼятаю, син чи донька? 

— Син, — кажу я. І це так дивно казати, але чомусь слово не викликає відторгнення. Коли я з малим Варі, мені реально комфортно.

— Чудово! Хлопцям буде про що поговорити. Сподіваюсь, ти покажеш нам найкращі і найцікавіші місця в Києві. 

— Друже, то може я сам оберу нам віли в одному з наших готелів? Щось таке, що точно вам буде комфортно і сподобається. З моєї мережі. Якраз і подивишся на все зсередини, так би мовити, — пропоную я. 

— Прекрасно! Ти читаєш мої думки! Зробимо собі відпочинок між справами. 

— Тоді напиши мені деталі рейсу, я приїду вас зустріти. А поки вас нема, продумаємо для вас цікаву програму. Скільки років твоєму синові?

— Річчі вісім. Восени буде девять. 

— А Леву сім, ну, майже однолітки. Думаю, їм буде цікаво разом. 

Варя хмуриться, коли чує імʼя сина. Але все ще мовчить. 

Ми обговорюємо ще пару деталей і прощаємось.

— Джек буде післязавтра, нам треба заселитись в готель, будемо відпочивати всі разом. 

— Нам? — вона здіймає здивовано брови. — Тобі, Кіре…