Розділ 7

Варя

Почуваюсь випускницею. І водночас принцесою. Таке дивне відчуття  в грудях, мов якісь бульбашки грають. Хоча всього лише сукня. Дорога, спеціально цінник подивилась, коштує, як моя піврічна зарплата вчительки. І абсолютно безглузда. Бо я в ній хіба на випускний Лева зможу піти. А це ще не скоро. 

Але якась частина мене хоче хоч в дзеркало на себе подивитися в тій сукні.

Кіра я прошу допомогти без всіляких таких думок. 

І лише коли ловлю його потемнілий погляд в деркалі, розумію, що сама загнала нас в пастку. 

Він повільно проводить пальцями по моїй спині. Нервові спалахи пробігають по хребту. Ноги стають ватними, і встояти важко. Я бачу нас ніби в кіно. Він за моїм плечем, проводить носом в міліметрі від мого волосся, мов хижак, що винюхує здобич. 

Тягне повільно блискавку вгору, і разом з її рухом повітря виходить з моїх легень. Ми знову дивимось одне одному в очі через дзеркало. Я провалююсь в його погляд… 

Його рука з блискавки переміщується на мою талію, тепла долоня повторює вигин мого тіла, обпікаючи через тонкий шовк. Це кіно в дзеркалі занадто чуттєве. Я прикушую губу, щоб не застогнати вголос. І важко втягую повітря, але воно просякнуте парфумом Кіра, його запахом, який діє, мов солодка отрута.

— Ти дуже красива, — шепоче мені на вухо таким голосом, що у мене по шкірі пробігає зграя мурашок. 

— Це все сукня, — я свій голос теж не впізнаю.

— Тоді її треба брати…

Треба тікати звідси. Але я не можу. Чую лише його голос і власний шалений пульс, який б’є набатом в вухах, і відаіється пульсацією внизу живота.  

— Хоча, якою б гарною не була сукня, знаєш, вона тільки оправа, — його губи майже торкаються моєї шиї. 

Аж раптом нас перериває голос: 

— У вас там все впорядку? — питає стурбовано продавчиня. 

Це діє, мов холодний душ. Кров приливає до щік. 

Кір орієнтується першим. Хоч і насуплюється, але трохи відсторонюється від мене. 

— Так, все в порядку. Ми обрали сукню, — каже абсолютно спокійним голосом. 

Я відсуваю шторку. Не знаю чому, але мені важливо показати, що ми тут займались виключно пристойними речами. Хоча по моєму вигляду якраз цього і не скажеш. 

Продавчина дивиться на мене так, ніби я нанесла їй особисту образу. Але нічого не каже. Лише сухо киває, намагаючись спіймати погляд Кіра. 

— Гарно, так? — сковтуючи грудку в горлі кажу я. 

Але мені вже майже байдуже, як я виглядаю. Сукня сидить ідеально. От тільки мені не до неї. 

— Знімай її, беремо, — киває Кір тим часом. Його "знімай" звучить як прелюдія… 

***

До будинку Кірових батьків ми їдемо майже мовчки. Я все ще під враженням. Він занадто небезпечний. Я не знаю, як йому протистояти. 

Левко жаліється, що зголоднів. Ми не знаходили в кафе — їдемо ж вечеряти в гостях. Малий крутиться на задньому сидінні. Я час від часу шикаю на нього. Але він впертий, увесь в тата… 

Треба, певно, якось зізнатися Кіру, що Левко — його син. Але… Щось зупиняє. Постійно щось зупиняє. Ніби невидима рука перехоплює горло. 

 Біля двору його батьків стоїть чиясь машина. 

— Будуть ще гості? — питаю я. 

— Це машина моєї сестри, — відповідає він. — У неї є донька, якраз віку Лева, тож їм буде не так нудно вдвох. 

— Чуєш, зараз подружку тобі знайдемо, — кажу я малому. 

— Дівчисько, — той морщить носа. 

Ми проходимо в будинок, і тут я чую її… Цей сміх викарбувався у мене в памʼяті. Що вона тут робить? 

Кір

Коли батьки зустрічають нас, бачу на обличчі матері невдоволення. Авжеж, вона не очікувала від мене подібного. Ну але грати так грати, партнер вже скоро приїде, тож треба тренуватися. 

— О, Кіре, ти приїхав, — вона продовжує вирячатись на Варю. — А це?... 

— Варя і Левко, наш малий, — відповідаю максимально рівним тоном.  

На диво, чую десь з вітальні ще один голос. Невже Віола теж тут? 

— Привіт, Кіре! — Віола підходить до нас і лізе цілувати мене в щоку. — Твій малий? Ще вчора не було ніякого малого, — вона здивовано дивиться на Варю. 

— А він завжди був, тільки я про нього не знав, — знизую плечима. Чомусь обманювати на цей рахунок виходить на диво легко.

— Кіре, припини! — шипить чомусь роздратовано Варя. 

— Ну добре, не мій він, — здаюсь врешті-решт. — Але буде грати мого. 

— Ти мене вже налякав, — Віола чіпляється за мою руку. — Ти не схожий на людину, яка може так вчинити з жінкою. 

— Скоро приїжджає мій англійський партнер, він помішаний на тих родинних цінностях, тож я подумав, що Варя з Левком ідеально впишуться в легенду. 

Мама хмуриться.