36 Кір

Всю "екскурсію" я не можу зібратись з думками. Думаю тільки про Варю, але вона була такою холодною зі мною, так хотіла мене спекатись, що я вагаюсь, чи варто їй подзвонити чи написати.

Коли в черговий раз зиркаю на телефон, Віола каже:

— Переживаєш через Варю? Шкода що вона отруїлась, — вона зітхає. — Хоча може і не отруїлась зовсім. А просто не хотіла їхати 

— В сенсі? Їй точно було погано. Чому це їй не хотіти їхати? — я ледь насуплююсь.

— Ну сніданок вона готувати не хотіла, сказала, що для цього є доставка і пішла пити каву на вулицю, та і з гостями поводиться прохолодно. Явно не зацікавлена в твоєму успіху. 

— Вона просто не знає англійської, тому їй складно з Джеком, — заступаюсь я за Варю. — А з Джил вона ніби нормально спілкувалась. 

— Все цілком і повністю стараннями Джил. Хіба не ясно, що їй пофіг на тебе і твій бізнес? Та воно і не дивно… 

Мені неприємно це чути. Я все ж хочу вірити, що подобаюсь Варі. Мені здається, що між нами є ця іскра.

— Що значить "не дивно"? — перепитую. 

— Ну у неї ж є ніби друг… Ти не цікавився? 

— Нема в неї нікого, — кажу я впевнено. 

— ДІти ж не з’являються з повітря, — Віола знизує плечима. 

— Діти зʼявляються і від випадкових ночей, — знизую також плечима. Хоча згадую, як Варя казала, що дитина була від коханої людини, і всередині все ж дещо напружуюсь. 

— Кіре, я звісно приїхала тоді пізно, але встигла запримітити скільки там було хлопців в тому дитячому таборі. І всі як один — спортсмени. Думаєш, Варя там ні з ким не зустрічалась? Визнай, вона гарненька і завжди користувалась успіхом у чоловіків. 

— Хіба я казав, що не гарненька, — чомусь я насуплююсь. — Але які нафіг спортсмени? Вона тоді тільки зі мною… Ну, спілкувалась.

— Ти що серйозно думаєш, що дитина твоя? Чому ж вона не сказала тобі відразу про вагітність? 

Я дізнався дату народження малого і все ж таки дещо не сходилось. Буквально на місяць. Може, вона кинула мене саме тому що дізналась про вагітність, яка була не від мене?

— Це все неважливо, — буркаю я. Вона сказала, що не спілкується з тим мужиком. Значить, він в минулому. Мені не хотілось про нього думати. Хоча я знову згадую, як вона казала, що кохала батька дитини… І мимоволі стискаю в кишенях кулаки. — Це було в минулому. І так, вона моя. Нічого не знаю. 

— Думай що хочеш, — Віола відвертається. — Але я б не вірила, що така, як Варя, нікого не має. 

Мені навіть думати не хочеться про когось, кого "має" Варя. Та не має вона нікого! Вона всі останні дні була весь час зі мною!

Але всю кляту екскурсію я чомусь думаю про тих гіпотетичних спортсменів. Навіть не думав, що можу так сходити з розуму від ревнощів… Але ж ці ревнощі не мають ніякого підгрунтя, просто Віола спеціально так каже…

Саме з такою думкою я повертаюсь до нашого будиночка, коли ми вже закінчуємо з екскурсією. Ми домовляємось зустрітись на вечерю за годину, я і Віолу відшиваю, кажу, щоб приходила з усіма. Мені хочеться зараз побачити Варю. 

Коли я заходжу на територію, то чую з літньої кухні якусь музику.

Йду на звук, а коли туди заходжу, бачу, що Варя сидить на кріслі, усміхається і дивиться в телефон. Вона сидить до мене спиною, тож не бачить мене.

Я нічого не кажу, тільки тихо підкрадаюсь до неї ззаду. Чомусь хочу побачити, що ж там, в тому телефоні. Клята параноя… Нічого такого там не буде, так?...