Пластилінові коти

Одного вечора у великій паризькій галереї вона усміхається гостям. Навколо — вишукані сукні, дороге шампанське, розмови про мистецтво. На стінах — її картини. Вони мовчать, але у їх кольорах оживає минуле: тиша після вибухів, самотні вулиці чужої країни, голос, що прокидається у свідомості, коли нова реальність виявляється пеклом. Кожне полотно нагадує їй про те життя, яке сталося «після». І коли останнє полотно відкриває правду, межа зникає. Назавжди.

«Пластилінові коти» — це один вечір у картинній галереї Парижа, де мистецтво стає дзеркалом наслідків війни й еміграції, психічного зламу та повільної втрати себе.