Пластилінові коти
19 глава
— Ви зараз дивитесь так, ніби намагаєтесь згадати мене. Хоча ми ніколи не зустрічались. — кажу я.
Мій супутник не відводить погляду від моїх очей і ледь-ледь усміхається, так, що куточки губ рухаються майже непомітно.
— Вам колись вдавалося подібне?
— Цікаве питання. — відповідає він, нахиляючи голову так, ніби слухає не лише мої слова, а й те, що я не вимовила. — Та мені здається, ви чекаєте не відповіді, а натяку на гарантію, що вас не розкриють.
Я всміхаюсь.
— Гарантії ніколи не бувають цікавими, пане. Вони лише позбавляють людину шансу здивуватися.
Ми проходимо залою й зупиняємось біля наступної картини. Це велике порожнє полотно, в центрі якого — маленька фігурка розгубленої рудої дівчини.
#1205 в Сучасна проза
Відредаговано: 05.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
