Після смерті батька я думала, що нарешті зможу жити так, як хочу. Наївна. Він залишив мені спадок і тридцять днів, щоб довести раді директорів, що я достатньо «стабільна». Не впораюся — постраждає фонд моєї матері.

А тоді з'являється Ніколас Аранда. Чоловік, який завжди все знає наперед.

— Я не стану вашою нареченою.
— Станете.
— Ви надто впевнені.
— Я знаю, що для вас важливіше за спадок.

Ненавиджу його за спокійний голос, за звичку вирішувати чужі проблеми без дозволу і за те, що він надто добре знає, куди натиснути.

Та найбільше — за маленьку коробочку в його руці. Бо я ще не погодилася на фіктивні заручини, а каблучка вже мого розміру.

Мені варто триматися від Ніколаса якомога далі. От тільки з кожним днем поруч із ним я все гірше розумію, чого боюся більше.