Моя мати чекала до останніх годин життя, щоб сказати правду: син, якого я двадцять чотири роки вважала мертвим, живий. Поки я була непритомна після пологів, вона підкупила лікаря, підробила мою відмову й віддала немовля іншій родині.

Тепер Артем — дорослий чоловік. У нього є мати, покійний батько, кохана та власне життя, у якому для мене не передбачено місця. Я можу довести, що народила його. Можу домогтися, щоб винні відповіли. Але жоден суд не змусить Артема назвати мене мамою.

Щоб стати частиною його життя, мені доведеться зробити те, чого не вміла моя мати: визнати його право обирати.