Розділ 15. Лікар

Вадим Середа сам запропонував зустріч.

Його адвокат зателефонував Марині й повідомив, що клієнт готовий «уточнити фактичні обставини» без офіційного допиту. Марина погодилася лише за умови, що ми вестимемо запис і передамо його слідчому.

— Він нічого не скаже прямо, — попередила вона. — Можливо, хоче зрозуміти, які докази маємо.

— Тоді навіщо йти?

— Бо іноді люди повідомляють важливе, намагаючись переконати, що нічого не повідомили.

До призначеної зустрічі адвокат Середи надіслав проєкт мирової угоди. Лікар пропонував оплатити мої юридичні витрати та «компенсувати переживання», якщо я відкличу цивільні вимоги, не спілкуватимуся з пресою й публічно визнаю, що він діяв на прохання родини.

Сума була великою. Більшою, ніж я заробляла за кілька років.

— Це спроба купити мовчання, — сказала я.

— Формально — врегулювання спору без визнання провини, — відповіла Марина. — Але умова про публічну заяву неприйнятна.

— Інші умови прийнятні?

— Це вирішуєте ви. Гроші можуть покрити витрати, але кримінальну перевірку угода не зупинить автоматично.

— Він думає, що я назву мамине рішення сімейним і приберу його з історії.

— Саме так виглядає текст.

Я забрала копію додому. Увечері показала батькові.

— Не погоджуйся, — сказав він відразу.

— Чому? Ти колись уже заплатив йому за вирішення сімейного питання.

— Саме тому. Якщо візьмеш, він усе життя казатиме, що й ти погодилася.

— Мені байдуже, що він казатиме.

— Тоді навіщо показала?

— Хотіла почути, чи знову вибрав би гроші замість правди.

Батько перечитав угоду.

— Тоді думав, що рятую тебе. Тепер знаю, що гроші не виправили нічого.

— Але ця сума могла б оплатити квартиру.

— Ти справді розглядаєш?

— Розглядаю все, перш ніж відмовитися. Не хочу вдавати, що гроші не мають значення.

Я обговорила угоду з психологинею центру правової допомоги, до якої Марина порадила звернутися після погроз. Вона не сказала, що обрати.

— Що відчуєте, якщо підпишете? — запитала вона.

— Що дозволила йому назвати злочин послугою.

— А якщо відмовитеся й він не отримає покарання?

— Що втратила гроші та однаково не домоглася справедливості.

— Який наслідок вам важче прийняти?

Відповідь стала зрозумілою.

Я написала відмову. Не називала себе моральнішою за людей, які погоджуються на компенсацію. Просто саме ця угода вимагала ще раз підтвердити чужу версію мого життя.

Адвокат Середи відповів, що пропозицію відкликано. Через годину в місцевій групі з'явився коментар нібито від колишньої працівниці лікарні: «Біологічна мати спочатку хотіла грошей, а тепер мститься».

Марина зберегла допис і додала до матеріалів.

— Не відповідаємо, — сказала вона.

— Уже навчилася.

— Перевіримо.

Зустріч призначили в приватній клініці, де Середа двічі на тиждень консультував складні випадки. На сайті його називали лікарем із сорокарічним досвідом і фахівцем, який допоміг народитися тисячам дітей.

У коридорі висіли подяки від батьків. На фотографіях Середа тримав немовлят, усміхався породіллям, виступав на конференціях.

Мій син теж був одним із дітей, яким він «допоміг народитися».

Середа чекав у переговорній разом з адвокатом. За двадцять чотири роки він майже не змінився в моїй пам'яті, хоча волосся стало білим, а окуляри — тоншими. На піджаку не було плями від кави.

— Пані Олено, співчуваю втраті матері, — сказав він.

— Не треба.

— Я знав Раїсу багато років.

— Саме про це говоритимемо.

Марина ввімкнула запис і назвала присутніх. Адвокат Середи підтвердив згоду.

— Ви приймали в мене пологи третього жовтня двадцять чотири роки тому? — запитала я.

— Не можу пам'ятати кожну пацієнтку.

— На документах ваш підпис.

— Якщо експертиза підтвердить, значить, підписував.

— Ви вже визнали слідчому, що підпис схожий.

— Я підписував сотні виписок на рік.

Марина поклала перед ним копії двох довідок з однаковим номером.

— Як одна історія пологів могла належати Олені Вербицькій та Ірині Левицькій?

Середа поправив окуляри.

— Тоді облік вели вручну. Можлива технічна помилка.

— У журналі мій син спочатку записаний живим, потім мертвим, — сказала я.

— У новонароджених бувають різкі погіршення.

— А через сорок хвилин дитину з його даними зареєстрували сином Левицьких.

— Це ваша інтерпретація.

— ДНК підтвердила, що Артем Левицький — моя дитина.

Середа вперше відвів погляд. Його адвокат щось записав.

— Я не знайомий із результатами тесту, — сказав лікар.

— Тепер знайомі з висновком, — Марина подала копію.

Він не взяв.

— Я прийшов не для обговорення юридичних доказів. Хотів пояснити людські обставини.

— Пояснюйте.

Середа склав руки на столі.

— Ваша мати була переконана, що ви не зможете виховувати дитину. Ви перебували у тяжкому стані. Батько немовляти мав проблеми із законом. Родина Левицьких роками намагалася всиновити.

— Звідки ви знали про Максима?

— Раїса розповіла.

— Тобто пам'ятаєте її й обставини.

Він зрозумів помилку.

— Після повідомлень у пресі дещо згадав.

— Ви отримали вісім тисяч доларів.

— Це неправда.

— Павло переказав п'ять за «консультаційні послуги». Мати передала три готівкою.

— Я проводив платні консультації.

— Які послуги коштували п'ять тисяч двадцять чотири роки тому?

Його адвокат втрутився:

— Мій клієнт не зобов'язаний відповідати на запитання про фінанси поза офіційною процедурою.

— Тоді нехай пояснить людські обставини, — сказала я. — Для цього запросив.

Середа нахилився вперед.

— Хлопчик отримав добру родину. Ви закінчили навчання, одружилися, працюєте. Якби залишилися з дитиною у вісімнадцять, ваше життя могло бути значно важчим.