Пʼянкий гріх

Вчора вона нишпорила в моєму будинку, а сьогодні виявилась донькою нареченої мого брата...

— Щось у мене голова розболілась… Піду, певно, до себе… — каже вона невпевнено.
— Іди привітайся! Не псуй нам вечір від самого початку! — в голосі Анастасії з'являються строгі нотки. З сарказмом думаю, що таким тоном вона й Ореста буде колись виховувати.
Мала нічого не відповідає, але виходить. І щойно підходить до нас і наші погляди зустрічаються, я ніби провалююсь у прірву. Я б впізнав її, навіть якби наша зустріч відбувалась в повній темряві. По відбитку коліна, наприклад.
— Добрий вечір, — каже вона, дивлячись мені прямо в очі.
Здається, хтось тут випив хороброї води. Але я швидко змушу її пасувати перед мною. Хай лише ми опинимось наодинці.

ДОДАВАЙТЕ КНИГУ В БІБЛІОТЕКУ! ЩОДЕННО