33 Броніслав. Чим хочеш зайнятись?...

Я повертаюсь з роботи з якимось особилвим передчуттям. Бо знаю, що мене має чекати Віка. Я дуже давно жив під одним дахом з жінкою. Можна сказати, що не пам'ятаю, як це. Ніколи не дозволяв їм затримуватися у мене довше ніж на ніч. 

А сьогодні все інакше. Фантазія розігралась не на жарт. Як вона мене зустріне? 

Відчиняю двері своїм ключем. думаючи, що напевно Віці не дуже комфортно самій у великому будинку. Чи вміє вона готувати? Я не так давно придбав будинок. ремонт тільки завершився, і прислугу я не винайняв. Користуюсь клінінгом і доставкою їжі. Але чи влаштує це Віку? Чи краще нехай сама підбере персонал, кухарку і покоївку, якщо їй так буде зручно…

Чорт, думки стали геть сімейні. Відчуваю себе якоюсь квочкою. Але це несподівано приємно. 

По дорозі я заїхав в кондитерську, купив торт. Але зараз думаю, а чи подобаються Віці тортики? Забагато питань. Я хочу знати про неї все. Улюблені квіти, улюблені парфуми, що їй подобається їсти і які напої вона п’є. Хочу пізнати її всю. 

Віка зустрічає мене на порозі. В домашніх коротеньких чорних шортиках і маєчці на бретельках. 

— Привіт, — я відчуваю на мить себе навіть ніяково. Вона занадто домашня і прекрасна. Розумію, що багато втратив відмовляючись жити з жінкою під одним дахом. Споглядати довгі ніжки і попку обтягнуту шортиками мені виявляється дуже навіть подобається. 

— Привіт, — вона усміхається і злегка червоніє. — Я хотіла приготувати вечерю, але трохи там спалила… Замовила піцу. Ну але завтра все вийде… 

— Кухня не згоріла? — питаю я з посмішкою. 

— Ні, тільки сковорідка, — каже серйозно. — Я тільки на хвилину відволіклась на телефон і… 

— Просто цікаво — що було спалене в муках? Яку вишукану страву ти перетворила на вугілля? 

— Мʼясо по-французьки, щось там з сиром… — бурмоче Віка. 

Бляха розумію, що якби вона зараз притрусила пармезаном те вугілля  і подала мені з посмішкою, я б його з'їв. І навіть майонез не просив би щоб перебити смак горілого… Настільки Віка сексі. І як же мені буде важко стримуватись. 

— Я купив торт, але не знаю, чи ти з тих, хто їсть солодощі, чи з тих хто увесь час на дієті, — кажу, проковтнувши несподівану грудку в горлі. 

— Я їм, але трохи, — відповідає, облизуючи губи. — Я не встигла перевдягнутись, думала, ти будеш пізніше… 

Як там висидиш на тій роботі, якщо вдома таке диво чекає? 

— Що ж, піца мені залишилась? — питаю, ставлячи торт на стіл. 

— Вона тільки за пів години буде… Пробач, — вона опускає очі.

— І чим ми будемо займатись ці пів години? — питаю, зазираючи їй в очі. 

— А чим хочеш? — Віка все ж дивиться на мене і червоніє.

— Тим, чим хочу, мені пів години замало, — я посміхаюсь, і торкаюсь пальцями її щоки, погладжуючи ніжну, мов персик шкіру. Бляха, ну навіщо? Розумію ж, що перетинаю межі дозволеного. Граю зараз з вогнем. Але нічого не можу з собою вдіяти. Віка притягує мене до себе мов чортів магніт. 

Віка не відсторонюється. Навпаки, робить крок назустріч, ще ближче до мене, тепер ми стоїмо майже впритул. Запах її волосся ванільно-солодкий, значно краще всіх вишуканих десертів, які я коли небудь куштував. 

Я втягую повітря носом, палаючи всередині від нестримного бажання. Але не дозволяю собі більше нічого зайвого. Лише дивлюсь їй в очі. Між нами ніби виникає якийсь новий магічний звʼязок. Відчуваю ці сталеві дроти на фізичному рівні. 

І  в цю мить в двері лунає дзвінок. Невже так швидко піцу привезли? Геть невчасно… 

— Я відчиню, — кажу, беручи себе в руки. Напевно ж у Віки й грошей немає розрахуватись з курʼєром. Чи є? Чим я взагалі думаю. Злюсь, від того, що курʼєр перевав нас так не вчасно. Ми були за мить до справжнього, невимушеного поцілунку. Бляха, ну зовсім невчасно. 

Але за дверима на мене чекає зовсім не кур'єр. 

***

Ось і чергова глава) діліться враженнями і припущеннями, хто там прийшов