12. Броніслав. Я маю встигнути!

Сказано — зроблено. Я про Віку намагаюсь навіть не згадувати. Ну принаймні більше, ніж три рази на день. І те, що вона вино брати не схотіла, мене абсолютно не зачепило. Катя його потім випила в машині сама. І таке виробляла, що я відчув себе згвалтованим  в той вечір. Тож можна сказати, мої гроші не були витрачені дарма. 

Правд після того вечора Катерину я більше нікуди не запрошував. Є у мене така проблема — жінка мене починає дратувати після того, як я її добʼюсь. Повністю втрачаю інтерес до неї. Підозрюю, Барбі мене тому й чіпляє, що я її не добився. І добиватися не можу. Вона майже родичка. Чіплятись до неї справді нездорова історія. Тому й бішусь. Тому й не можу забути. Бо не моя. І мені не належатиме ніколи. 

Вирішую вибратись в клуб, щоб знайти собі нову розвагу. Впевнений, якщо буде нова жертва, то про Віку я забуду швидше. Бувають в житті невдалі проекти. До неї потрібно ставитись так само. І перемкнути увагу внутрішнього хижака на когось іншого. 

Отже, план на вечір — познайомитись з якоюсь крихіткою. А щоб було цікаво, це має бути не якась доступна давалка. Треба провести справжнє полювання. 

Я беру байк. На вулиці ще не настільки холодно, щоб відмовитись від цього виду транспорту. А мотоцикли я просто обожнюю, їх швидкість не зрівняється ні з яким автомобілем. 

В клуб приїжджаю вже тоді. коли веселощі там у розпалі. 

Відразу замовляю собі віп-кабінку. Хочу спочатку неквапливо роздивитись все, що відбувається на танцполі, а потім вирушати на пошуки знайомств. 

Але все йде не так, як тільки мій погляд натикається на світлу голівку Барбі. 

Якого біса вона тут робить? Я дуже сподіваюсь, що це не вона. Що мені здалось. Що я просто плутаю. Думав вже про її принади, от тепер і шукаю її образ в кожній блондинці. Але чим більше спостерігаю за спокусливим тілом, яке звивається в такт музиці, тим більше переконуюсь — справді Віка. 

І як тепер бути? Ігнорувати її? Звісно! Я навіть не буду підходити до неї і слухати чергову порцію лайки та принижень. Вона мене послала. З якого переляку я буду нариватись на такий розвиток подій ще раз? 

Проте і сидіти тепер за столиком мені не хочеться. Вирішую підійти до барної стійки, звідти спостерігати за Барбі буде краще. Відмовити собі в цьому я не можу. 

Видивляюсь в натовпі її хлопця. Але багатенького мажора ніде не видно. Як це він відпустив малу саму? Я б точно на таке не підписався. 

Потім помічаю Алісу. І мені остаточно перестає подобатись ця ситуація. Від цієї пройдиствітки можна чекати будь-якої підстави. 

Тепер вже невідривно дивлюсь тільки за Вікою. Яке там нафіг полювання. Які дівки? Тут треба око та око за цією дурепою, яка витанцьовує так, ніби навколо нікого немає. 

І довго чекати неприємностей мені не довелось. До дівчат, які відійшли освіжитися, підвалює компанія молодиків з алкоголем. Аліса йде з одним з хлопців на танцмайданчик. А інший підкочує до Віки. Вона, схоже, не хоче йти з ним, але він бере її за руку і вже за мить юркає за двері з зали. 

Бляха! Я розштовхую людей і ледве не біжу туди. БІг би, але молодь, яка танцює, явно не сприяє набиранню швидкості. 

Коли виходжу до коридору, встигаю помітити, як на його іншому кінці грюкають якісь двері. 

Мене охоплює страх. Я навіть не уявляв, що можу за когось перелякатись. Куди її потягнули? Якого хріна? Що в цей час робила охорона закладу? Вже не соромлячись розштовхую ліктями тих, хто необачно з'являється на дорозі, таких, на щастя, небагато, і біжу з усіх ніг до дверей. Тільки б Віку не накачали якось гидотою і не забрали звідси! Я маю встигнути!  

***

ось і чергова глава, діліться враженнями) ставте книзі сердечко, якщо вона вам подобається