29. Броніслав. Починати виставу доведеться раніше...

Погоджуйся, дівчинко. Подумки намагаюсь її загіпнотизувати Хоч і розумію, в яке пекло себе кидаю. Я не можу спокійно поруч з нею перебувати. Мене тягне до неї. Я хочу її нестримно. А зараз пропоную їй оселитися в моєму будинку, і при цьому якщо буде потрібно, пообіцяти не торкатись її взагалі. 

Як я це витримаю? 

Вона спочатку мовчить. Закушує губу, опускає очі. Видно, що хотіла почути зовсім інше, але я  не можу їй нічого обіцяти, окрім пекельної витримки. Тому що я це я. 

— Добре, — врешті-решт каже, нарешті подивившись на мене. — Хай буде так.

— От бачиш, всі твої проблеми можна легко вирішити, якщо поруч є той, хто хоче це зробити, — кажу я. Те, що Віка до сих пір не забрала свою руку, я сприймаю як новий рівень довіри між нами. Я й справді дуже хочу її захистити. 

Я поговорю з Настею, думаю, свого чоловіка вона знає і погодиться, що переїзд Віки — це краще, що можна придумати в цій ситуації. Орест звісно може випендрюватись, що він і сам здатен захистити падчірку. Але… Доведеться йому змиритись, що я все хочу зробити сам. 

— Але що я скажу мамі… — каже дещо розгублено. — Вона може не відпустити…

— Є два варіанти, — кажу я. — Перший — правда. Все, як є. Ти живеш у мене, бо під моїм захистом. Другий — ми придумуємо легенду про шалене кохання. І переконуємо всіх, що так воно і є. Обирати тобі, — дивлюсь їй в очі. 

— Вони не повірять в кохання. То ж твій брат, він тебе знає, — вона не відводить погляду від мене.

— Саме тому й повірить. Я ще той придурок часом, — усміхаюсь. В молоді роки я втік з однією дівчиною до моря, щоб там одружитися. Ми працювали все літо в якомусь таборі, у нас був шикарний медовий місяць, а перед поверненням в універ ми подали на розлучення. Не витримали сімейного життя. Але Віці цього знати напевно не треба. 

— Добре, — Віка знов киває. — Якщо ти хочеш сказати, що я твоя дівчина, скажемо це. Я, правда, не уявляю реакцію мами… 

— Спершу уяви реакцію Андрія, — саме цей вискочка мене зараз бентежить найбільше. Зараз я фактично доміную над ним, бо Віка майже моя. І це тішить моє самолюбство. 

— Андрій непоганий… Він завжди був добрий до мене, — зітхає вона. — Але виходити заміж просто тому що так вирішили наші батьки я не буду. 

— Тоді з ним не буде проблем, — я киваю. — Допивай каву, і поїхали радувати рідню! — посмішка сама лізе на обличчя. Як і завжди, коли я досягаю задуманого. 

***

Шлях назад в місто минає швидко. Їхати і відчувати ВІку за спиною дуже приємно. Це таке природне відчуття, ніби вона завжди повинна була бути там. За моїми плечима. Під захистом. 

Ми зупиняємось біля будинку Насті. В цю мить у Барбі дзвонить телефон.

— Це мої друзі, вони вже, певно, на точці, — каже вона, трохи розгублено поглядаючи на екран мобільного.

— Плануєш і далі так жити? — питаю у неї. — Ризикувати заради контенту? 

— Не хочу зараз про це думати, — вона відбиває виклик і кладе телефон назад до кишені, а потім дивиться на мене. — Ти впевнений, що хочеш в це ввʼязуватись?

— Робиш не бійся, боїшся — не роби, — посміхаюсь я. — Я завжди впевнений в тому, що роблю. 

— Добре, — Віка киває, а потім торкається моєї долоні. — Дякую. 

— “Дякую” не булькає, — мій настрій сьогодні просто чудовий. Незважаючи на ту купу проблем, що я на себе звалив. 

— Мені тобі, як якомусь преподу, пляшку принести, чи що? — вона трохи розслабляється і усміхається.

— Ну якщо вже пішло порівняння з преподами, то так, після лекцій зайдеш до мене на приватну консультацію, можна й з пляшкою, — кажу я. 

Вона червоніє і відводить погляд:

— Але я буду спати в окремій кімнаті… 

— Не парся за це. Будинок великий, місця вистачить, —  я її заспокоюю. Ну справді, не думала ж вона, що я відразу її в своє ліжко поведу? Досить і того, що вона буде в моєму домі. 

Віка киває з полегшенням, а потім дивиться на двері і усмішка сходить з її обличчя. 

Прямо в цю мить біля нас паркується чорний гелік, номери якого я знаю. Іменні, явно дуже дорогі. 

Віка знову напружується, вона явно не очікувала, що її татко приїде сюди. Схоже, починати виставу нам доведеться раніше, ніж планувалось. 

Я умисно повертаюсь спиною до геліка, наче й не помітив його. Тягну Барбі до себе, і цілую її в губи. 

***
ось і чергова глава, діліться враженнями) ну і буду вдячна за сердечко книзі, якщо ви його ще не поставили