11. Я просто виконую свій обов'язок старшого родича. Не більше. 

— Не треба зараз маніпуляцій, добре? Я переживаю за тебе. І за наші стосунки теж. Ти чудово знаєш, що я тебе люблю, — він зазирає мені в очі, а потім відчиняє переді мною дверцята свого бентлі. — Сідай, он вже кінчик носа почервонів від холоду. 

— Дякую, — я сідаю в машину і одразу ж розслабляюсь в теплому салоні, прикриваючи очі. 

Але Андрій надовго розслабитись не дає. Він напевно трохи ревнує, хоч і добре тримає себе  в  руках. Сідає за кермо, рушає, потім продовжує.

— Віко, я тобі довіряю. Абсолютно. Але те що ти дозволила якимось покидькам себе пригостити це не гарно. Уяви якби я пригостив якихось дівчат в клубі? Щоб ти відчувала? 

— Я нічого не дозволяла. Це Аліса взяла ті напої. А я не захотіла залишати її саму. Потім вони причепились з танцем. Я думала, що потанцюю один, і ми викличемо таксі. 

— Давай домовимось, що ти більше не будеш ходити без мене в клуби? Або принаймні не йтимеш з Алісою чи цим… Як його? Мені він не подобається. 

— Ходити з Алісою ти мені не заборониш, — я насуплююсь. — А з Броніславом я більше бачитись не збираюсь.

— А як же вечеря, про  яку він казав? Ти мене зараз хочеш обдурити? Навіщо? 

— Хай йде на вечерю… А що… В принципі, ми з тобою можемо просто піти туди разом, тоді проблем не буде, правда? 

— Звісно. Мова ж не про це. Другий випадок за рік, коли тебе ледве не згвалтували, і обидва рази з тобою була Аліса. Вона мені категорично не подобається, Віко. Це звісно твій вибір з ким товаришувати, але все ж подумай будь ласка над моїми словами, — Андрій бере мене за руку, і зазирає  в очі. 

— Вона хороша, — я насуплююсь. — Але добре, я буду обережнішою. Не хочу, щоб ти переживав за мене.

— І телефонуй мені будь ласка, якщо раптом будуть якісь неприємності, — знову стискає мої пальці. — Я твій хлопець, ти могла б заночувати і у мене сьогодні. А не терпіти цього хама. 

Я знаю, що Андрій кохає мене, і що я йому важлива, і мені приємно від цієї думки. В світі є не тільки цей придурок Слава. Все одно мені з ним ніколи не бути щасливою… То навіщо мучити і себе, і його? Краще бути з тим, хто мені підходить.

— Так, наступного разу я так і зроблю, — киваю я, переплітаючи наші пальці…

Андрій здається заспокоюється. ВІн впевнено веде автівку, іноді подивляючись на мене, і усміхається. Від цього у мене не здригається серце, не пришвидшується пульс, але мене це влаштовує. Він свій. Комфортний. Знайомий увесь. 

Біля дому Андрій тягнеться до мене з поцілунком. І я даю поцілувати себе, та й сама відповідаю. Мені з ним комфортно. З ним я завжди контролюю ситуацію, він не зробить мені боляче…

— В середу буде вистава в театрі, я хотів узяти квитки, але потім вирішив запитати у тебе, чи ти хочеш туди піти? Як у тебе з часом у універі? 

— Знаєш, нам треба разом обирати місця для побачень, і тоді нам обом буде там комфортно, — я  тримаю його за руку. — Наприклад, я люблю більше кіно, аніж театр. Причому можна щось типу марвелу, не обовʼязково мелодрами.

— Підемо на “Месників”? — Андрій усміхається ширше. 

— Якщо тобі теж подобається нова людина-павук, я тільки за, це мій улюблений герой!

— Я знаю, але Віко, це кіно для підлітків. Давай на “Джокера” може? 

— Давай, Джокер і Харлі теж класні, — киваю я. 

Андрій знову чмокає мене в губи. 

— Тоді до середи, — він виходить, щоб відкрити мені дверцята. 

Такий милий, високий, гарний, розумний. Може занадто серйозний для свого віку, але це нормально для хлопця, який готується перейняти батьківський бізнес. 

— До середи, — я теж коротко цілую його, доводячи більше собі, ніж йому, що я вже зробила свій вибір, і що цей вибір не зміниться…

БРОНІСЛАВ

Чи мене гедзь якийсь укусив? Чи що відбувається? Дорослий же чоловік, то якого біса я лізу в ці ігрища з Вікою? Має вона свого хлопця, я навіть довідки про нього навів. Спадкоємець фінансової імперії, дуже багатий, дуже розумний. Не якийсь там безвідповідальний мажор, в якого тільки гульки на думці. 

Але саме це мене й бісить. Знайшла собі правильного хлопчика! Він їй не пара. Він не поліз би з нею в чужі будинки малювати графіті на стінах. А чорт! Мені яка справа? 

Певно справа  в тому, що Віка занадто безвідповідально ставиться до свого життя, і ніхто за нею не дивиться. 

Я ходив з цією думкою пів дня. Переконував себе в тому, що просто не хочу дял неї неприємностей. Що якщо я не втручатимусь, то обов'язково станеться лихо. Ця її Аліса, яку  я теж наказав перевірити. Але результатів ще не отримав. Але дівчина мені не подобалась. Віка так щиро її захищає, втім навіть не задумуючись, як так вийшло що щоразу, як Віка потрапляє в неприємності, Аліса виявляється десь поруч. 

Пам'ятаю у мене теж по молодості був такий товариш. Дружили зі школи, і неприємності наші були дитячі звісно — то на річці провалились, я ледве не потонув, то з Орест з гаражів упав, зламав руку. Це зараз, будучи дорослим і згадуючи того ДІму я можу сказати, велика доля провини за мої невдачі була на ДІмі. Він мене підбурював піти на річку, хоча бабуся й казала, що лід тонкий, і ми туди не маємо йти. Він влаштовував ігри за гаражами, підбурював залізти вище… Можливо робив то все несвідомо. А можливо — заздрив нам з Орестом, адже ми завжди були дуже дружні.