23. Броніслав. Розмова з Настею

Усмішка з її обличчя на мить зникає. Цікаво, про що вона думає в цю мить? 

— Якщо ти хотів поговорити зі мною… Це через нашу з Орестом різницю у віці? Ти все ж проти? — запитує тихо.

— Що? Звісно мова не про це! — хмикаю. — Ми так і будемо стояти на порозі, чи запросиш мене в будинок? 

— Ні, що ти, заходь, я просто трохи розгубилась… — вона пропускає мене всередину. — Зараз зроблю чай, а ще я приготувала пиріг, він ще гарячий.

Я проходжу за нею на кухню. Мені подобається тут. Затишно, пахне ваніллю і корицею, думаю Оресту пощастило з жінкою. Як Насті взагалі могло спасти на думку, що я буду на заваді їх щастю? 

— Віка вдома? — питаю несподівано сам для себе. 

— Ні, — вона хитає головою. — Здається, на побаченні. 

Розчарування, яке я відчуваю, відчутне на фізичному рівні. Скільки не казав сам собі, що я не хочу бачити Барбі, але якась частина мене чекала на зустріч. Ну не придурок? 

— Добре, — кажу. — Про неї я і хочу поговрити.

— Про Віку? — перепитує Настя, заварюючи чайник і нарізаючи пиріг. — А що з нею? 

— Ти знаєш з ким вона дружить? Чим займається крім навчання? Як у неї взагалі справи в універі? 

— Ну, вона часто з Андрієм, але він її хлопець, — відповідає Настя. — Вона інколи ходить в клуби, але вона обережна дівчинка. Ще жодних проблем не було. 

Дивлюсь на цю жінку і не знаю, як сказати, що проблем було і чимало. Мені шкода Настю. Але з іншого боку — хтось же має їй сказати правду. 

— Ти знаєш де вона була вчора ввечері? — питаю, змушуючи себе дивитись Насті в очі. 

— З Алісою? Це її найкраща подруга. Точно, вона ще часто з Алісою ходить, — відповідає Настя.

— І як тобі ця Аліса? 

— Я знаю її матір, вона теж розлучилась з чоловіком, у нас схожі ситуації. От тільки їй пощастило ще менше. Колишній дуже сильно потріпав їй нерви і хоч і пройшло декілька років, вона все ще ходить до психолога… Здається, він їх бив.

— Мене мало цікавить її мати, яка годує цих мозкоправів, — кажу я. — Мене бентежить те, що Аліса втягує Віку в різні неприємні ситуації. Вчора я бачив їх з Вікою в клубі, вони танцювали з якимись молодиками. Андрія там і близько не було, здається Андрій навіть не в курсі був, де його дівчина. Вважаєш, це нормально? 

— Ну, Віка вільна і доросла дівчинка, тобто… Я не збираюсь змушувати її бути з Андрієм, чи щось таке. То їхні стосунки, не мої. Я дуже не любила, коли моя мати втручалась в мої стосунки… — зітхає  Настя. — Навіть зараз ми з нею не спілкуємось через те, що вона так і не сприйняла моє розлучення і бажання бути з молодшим чоловіком. Я не буду так вчиняти з власною донькою.

Здається ми з Настею говоримо на різних мовах. Вона без сумніву каже правильні речі. Але вперто відмовляється бачити проблему. Я вагаюсь — а варто казати, що Віка ночувала у мене? Що змінить ця правда? Можливо, Настя буде все одно казати, що це нормально, і її дочка може ночувати де завгодно. Хоч у Андрія, хоч і у малознайомого старшого чоловіка. 

Тому п’ю чай, даючи собі час обдумати наступні слова. 

В цю мить чую голос Віки:

— Ма, я прийшла, — вона заходить на кухню і наші погляди одразу зустрічаються.

Всі розумні слова кудись випаровуються з моєї голови. Я дивлюсь на Віку, вона на мене, і поступово її погляд із шокованого стає розлюченим. 

Але вона все ж тримає свої емоції при собі, бо тут її мати. Схоже, вона намагається зрозуміти, чи сказав я щось компрометуюче. 

— Привіт, —  кажу я миролюбиво.

— Добрий вечір, Броніславе, — бубнить вона і проходить за стіл. Сідає прямо поруч зі мною і пропалює поглядом. 

— Ми саме говорили з твоєю матірʼю про тебе, — кажу, витримуючи її погляд. Цікаво, що зараз скаже. 

— Броніслав переживає за тебе, — втручається Настя. — Мені так приємно, що він прийняв нас, як членів родини.

Я ще не зовсім їх прийняв. Але слова НАсті майже відповідають дійсності. До нареченої Ореста я вже ставлюсь як до частини своєї сім’ї. А от щодо колючки Барбі я не визначився. Бо мені одночасно і відтрахати її хочеться і ремнем по дупі надавати. І це зовсім не родинні почуття...

***

ось і чергова глава) діліться враженнями)