Колишня наречена

Страх стискає горло сталевими лещатами. Такі люди, як Руслан, не приходять просто так. Я притискаю до себе доньку, бажаючи її заховати від цього звіра.
Він дивиться прямо на мене. Бачу, що впізнав, бачу злість на дні карих очей. Минуло стільки років, але вона нікуди не поділась. Варто відзначити, що і я не палаю до нього теплими почуттями. Не після того, що він зі мною вчинив. Він навіть не дав мені можливості щось пояснити йому тоді. Викреслив зі свого життя, мов непотріб. Я викреслила його. А тепер він тут.
— Все ж, це ти, — каже, підходячи ближче і безцеремонно питає: — Чия дитина?
— Моя. Тільки моя, — видихаю я. Він не повинен цікавитись Арінкою. Але якщо він тут, то напевно вже все знає.
— Гарний спектакль, ти ще та акторка. Що тоді, що зараз, — хмикає він, усміхаючись.