5 Діана

Я поспіхом натягую костюм. На примірку у мене лише двадцять хвлиин. Потім вже треба їхати. Костюм малуватий. Застібки не можу дістати руками. Від чого лаюсь на всю маленьку кімнату, яка у нас і офіс, і костюмерна. 

— Ти якась нервова вся, — каже Світлана. 

— Не виспалась, проблем багато, — відповідаю я їй. 

Не казати ж напарниці, що поява Аріона в  моєму житті позбавила мене сну і спокою. Тепер я вся мов стиснута пружина в очікуванні неприємностей. 

— Що за проблеми? — цікавиться подруга. 

— За костюми треба платити, а ми вчора заробили менше, ніж планували, — починаю перелічувати я. — Працюємо вже який місяць, а все одно ледве зводимо кінці з кінцями. Арінку до стоматолога треба вести, а я уявлення не маю скільки мені це обійдеться.   

Коли я кажу останню фразу, відчуваю вібрацію в кишені. Це мобільний. Мені рідко хтось дзвонить, окрім Світлани чи Артема, але вона зараз тут, а Артем спить після нічної зміни, тож… Це може бути тільки одна людина. 

Я дістаю мобільний і бачу, що це дійсно він, Владислав. НІби апогей мого пекельного дня. 

— Я зараз зайнята! — шиплю в слухавку, смикаючись, щоб застебнути костюм. 

— Діано, дівчинко моя, чого така зла? Може, давай зустрінемось, я пригощу тебе чимось смачним, тоді твій настрій покращиться, гарантую! — заводить свою шарманку він. 

— Владе, у мене свято за годину, там будуть давати торт навіть аніматорам, тому сьогодні мене вже пригостять, — кажу йому. Свєтка робить страшне обличчя. Я її позицію з цього питання знаю. Вона щиро не розуміє, чому  я відкидаю залицяння Владислава. Він би дійсно міг вирішити мої фінансові проблеми. Але я не можу переступити через себе. 

— Ну а може після того торта… Можна поїхати в кіно, на щось французьке, — продовжує він. —  А малу твою можемо зводити в якусь дитячу кімнату.

— ВІдколи тебе цікавлять французькі фільми? — питаю скептично. Владислав і французька? Ну їй богу йому хтось зараз підказує, як до мене залицятися! 

— Я памʼятаю, що тобі вони подобаються. Хіба цього мало? Бачиш же, як стараюсь. Все тому що ти мені важлива, — продовжує він. 

— Мені після роботи дитину забирати, — кажу йому. — А з нею в кіно не варто йти. 

— Там є дитяча кімната, — нагадує він. — Це ресторан з кіноекраном. 

Я чомусь згадую Руслана, і мені сироти виступають на шкірі. Щоб я та залишила Арінку без свого нагляду бодай на секунду? Мені в садочку її лишати сьогодні було дуже страшно. Добре, що у Артема був вільний день вчора, і я не переживала за доньку. З ним вона в більшій безпеці, ніж в садку. 

Чорт. Скоро стану параноїком. Але мені дійсно страшно. Що як Руслан дізнається правду і відбере від мене доньку? Я йому не потрібна. А от Аріна — Аріон, частина сім'ї. 

— Ні, Владе, я не буду залишати свою дитину в ігрових кімнатах, лише щоб розважитись самій. Тому сьогодні  у нас точно ніяких побачень не вийде. 

— Давай хоча б до ресторану сходимо, — не здається він. — Бери Аріну, якщо так переживаєш за неї. 

— Серйозно? Вважаєш дитина має бачити як її мама влаштовує особисте життя? — важко зітхаю. Дивлюсь на годинник. Часу все менше. 

— У мене щодо тебе серйозні наміри. Я хочу подружитись з Аріною, чого тут дивного? — продовжує Владислав.

— Їй рано знайомитись з тобою! Все, давай! — кладу слухавку. Бо якщо не припинити цю розмову, він буде шукати ще якісь аргументи. Але дивовижно. Раніше кликав в баню, а тепер в кінотеатр. Вже й не знає, що придумати, аби залізти в моє ліжко. 

— Ого, ото він в тебе наполегливий, — сміється Світлана. 

— Забери його собі, якщо так подобається, — пропоную я. — Все, на вихід! Нам їхати час. Уявлення не маю, як я витерплю в цьому одороблі три години… 

— Ні, не люблю брати колишніх своїх подруг, це як їсти обʼїдки зі столу, — вона усміхається і махає рукою.

— Всі мужики чиїсь колишні, — я знизую плечима.

Ми виходимо на вулицю.  Я тягну сумку, Свєтка іншу. За кермом у нас сьогодні вона. 

— Гля! Підпер нас що й не виїдеш! — вона обурюється, вказуючи на парковку. — Понакупляють дорогих машин а ти тоді бійся, щоб її не подряпати. Ти знаєш скільки гелік зараз коштує? Тисяч двісті єврів… 

Я нарешті впоралась  з костюмом і дивлюсь туди, куди вона вказує. Чорний тонований “Гелендваген” Аріона надійно перекрив виїзд нашому бусу… Так і знала, що вчора все тільки починалось.