21 Діана

Гроші я знаходжу на столі. Самого Аріона вдома вже немає. Ну може так  ікраще. Вчора я не могла довго заснути. Він зачепив в мені якісь струни. Роз’ятрив давно загоєні рани. Я й подумати не могла, що буде так знову боліти. Там вже була кірка, там вже затягнулось… А він безсоромно все сколупав. Тепер знову душа рветься…

І ще зрозуміло одне — ми не зможемо з ним існувати в одному просторі не перетинатися. Ми переспимо з ним. Я не витримаю довго. А він і поготів терпіти не буде. Занадто добре ми знаємо одне одного. А не дарма кажуть, що найбажаніша жінка — колишня. Про чоловіків це теж правда. 

Але що буде з нами потім? Як довести йому, що я його не зрадужвала тоді? Руслан так переконаний в моїй вині. Щоб я не сказала йому зараз, він не повірить. Можливо заплюзщить очі на минуле, заради сексу. Але не пробачить і не омине нагоди нагадати мені вчергове про мій “проступок”. 

Але ніякого проступку не було. Я просто прокинулась в один день в ліжку з Давидом. Я не пам'ятаю ніякого сексу з ним. Та і в якому б стані я не була, я б не допустила цього. Давид теж мене запевняв, що ми не спали. Але Руслан звісно нам не вірив. 

Беру гроші і телефоную Свєті, щоб домовитись про зустріч. Вона саме збирається їхати до мами  влікарню

— Зустрінемось там, — вирішую я. — Так зручніше. 

Заходжу до нової няні. Та вже приступила до виконання своїх обов'язків. 

— Ну як тут у вас спрви? — питаю, спостерігаючи як вона заплітає Аріні коси. — Порозумілись?    

— О, все прекрасно! — няня щасливо усміхається. — Така хороша дівчинка, ми добре проводимо час! І займатись вона любить. Правда, Арінко? 

— Все добре мамо, Катя хороша, — киває Аріна. 

— Я маю поїхати на кілька годин, — повідомляю я. — Якщо будуть якісь питання телефонуйте мені чи Руслану Михайловичу. Але він дуже зайнятий, тому йому дзвонити в крайньому випадку… 

— Добре, не переживайте, ми обовʼязково впораємось, — говорить Катя, а потім звертається до Арінки: — Підем сьогодні гуляти на двір? 

— Тааак! — мала плескає  в долоні.

Я цілую донечку і щічку, і йду. На серці спокійно. Та і що може трапитись з дитиною в фортеці Аріонів? Під наглядом няні? 

Сьогодні я дуже слухняна. Беру водія, охорону і ретельно вдаю, що вони невидимі. Тікати не збираюсь. Довго затримуватися в місті теж. 

***

— Ось вирішення ваших проблем, — кажу я Свєті, передаючи пакунок з грошима. Вона кліпає здивовано віями:

— Що це, Діано? Ти що, пограбувала банк? Я не можу це взяти… 

— Я просто знайшла благодійника, який пожертвував вам на лікування, — усміхаюсь я. — Заспокойся. І лікуй маму. Ходімо її порадуємо! 

Саме в цю мить приходить СМС: "Добрий день, Діано Володимирівно. Це Тетяна, секретарка Руслана Михайловича. Він дав мені ваш номер, щоб я прислала контакти лікаря для матері вашої подруги. Даю його нижче, він очікує на ваш дзвінок, коли вам буде зручно”. 

Я показую СМС подрузі. 

— Я чула про цю клініку, — каже вона. — Вона нам була не по кишені…

— Ну от тепер по кишені! — з ентузіазмом кажу я. І передаю пакунок з грошима їй. На душі трохи світлішає. Зрештою, Руслан не безнадійний. Якісь із своїх гріхів він щойно анулював цим вчинком, давши шанс зцілитися бодай одній людині. 

— Дякую тобі, — вона обіймає мене. — Мені все ж трохи незручно… Це великі гроші… Ти точно впевнена? 

— Авжеж я впевнена! 

— Ді? — обертаюсь різко на голос і бачу Артема. Він стоїть неподалік. Може навіть чув розмову про гроші. — Як ти? Він тобі нічого не зробив учора? 

Я натягую рукав куртки нижче. Там кілька синців, Аріон вчора занадто сильно стиснув руку, а у мене така шкіра, що варто десь невдало торкнутись і відразу вилазить оце… Не хочеться зайвих питань. 

Артем помічає цей мій жест і простягає руку до моєї, і вже за мить бачить те, що я намагалась приховати.

— Що він собі дозволяє? — він одразу насуплюється і зводить брови.

Відчуваю себе мов під прицілом автомата. З одного боку нажахано дивиться Свєта. З іншого — стурбований Артем. 

— Це випадково вдарилась, — неприродною посмішкою кажу я. 

— На запʼястку неможливо вдаритись, — продовжує він. — Це сліди від руки, від пальців, я ж бачу. 

Чорт, я намагаюсь провести лікаря! Авжеж він не повірить. 

— Свєт, ти йди до мами, я трохи пізніше піднімусь у відділення, — кажу я до подруги. Хочеться виграти трохи часу перед розмовою з Артемом. 

— Добре, — вона киває і йде, хоч і поки не доходить до сходів, раз обертається до нас, певно, переживає. Ще доведеться її заспокоювати. Надумає там собі казна що про гроші і побої… 

Дивлюсь на Артема. 

— Давай хоч відійдемо звідси, — пропоную йому. 

— Добре, ходімо, — він киває і веде мене до однієї з вільних кімнат, це мав бути чийсь кабінет, але тут порожньо, ніяких лікарів чи медсестер. 

Я зиркаю на охронця. Невже піде за нами в середину. Але той залишається зовні, проте нагадує, що я не маю нікуди йти.