35 Діана

Прокидаюсь з головним болем. Обмацую себе. На мені та сама сукня. Отже ніхто мене не згвалтував, поки я спала. На якому моменті я заснула? Певно тоді, коли Руслан ніс мене на руках нагору. Біля його грудей було так затишно, так спокійно, що  я просто розслабилась і відпустила ситуацію. 

— Нормально так відпустила, — кажу сама собі. — Бідний Руслан там напевно біситься, що знову не отримав бажане…

Але якщо чесно, то мене теж охоплює розчарування. 

Спукаюсь на перший поверх, попередньо відвідавши душ і переодягнувшись в домашню піжаму. 

Аріна з нянею сидять у вітальні. На Катю навіть не дивлюсь. Вона мене бісить. Але оскільки Руслан її не звільнив, то буду робити вигляд, що катя це просто горщик з квітами. Частина інтерʼєру. 

— Як справи, доню? — питаю  у малої. — Ти вже снідала? 

— Вже пройшов обід, мамо, — вона сміється. — Авжеж, я і снідала, і обідала! Валя приготувала таку смачну картоплю з курочкою… Тобі теж треба спробувати!

Від згадки про їжу шлунок бурчить. Я чмокаю доньку в волосся, і відпускаю від себе:

— Піду й зроблю як ти кажеш. А потім якщо хочеш можемо поїхати в місто, тітка Світлана нас запрошувала в гості.

— Ура-ура, ми їдемо в гості! — весело каже Аріна. — Тітка Світлана завжди щось мені дарує!

— Зберіть Аріну, поки я снідаю, Катерино, — ціджу крізь зуби няні. Так, я поводжусь, як багате зарозуміле стерво. Але нічого не можу з собою вдіяти. Краще б найнянла нянькою ту стару жіночку… 

***

З Світланою ми зустрічаємось недалеко від її дому. Заходимо в кафе, охорона теж тут як тут. Але я вже звикла. То подруга коситься трохи збентежено на Аріонових мордоворотів. 

— Не переймайся, — кажу я їй. — Вони просто частина інтер'єру. 

— Але вони так дивляться… До речі, я хотіла тобі дещо розповісти. Здається, твій друг, Артем, зовсім схуд останнім часом. Зовсім не шкодує себе на тій роботі. А може це через нерозділене кохання? Як, до речі, у вас з Аріоном? 

— Ну навряд чи справа в коханні, — кажу я. — Артем він просто… завжди багато працював, — я мочу про те, що знаю. Артем дійсно іноді зловживав стимуляторами. Пив кофеїн і енергетики, щоб зробити більше. Але я не могла його засуджувати. Він старався для сім'ї. 

Якби у мене була мама, сім’я, я б напевно чинила так само. Але зараз все що у мене є це Аріна. Вона до речі грається в планшеті. Наминає подаровані Свєтою цукерки, і виглядає цілком задоволеною життям. 

— І все ж, про Артема відповіла, а про Руслана ні, — подруга дивиться мені в очі. — То що з ним?

Ми не були занадто близькими і раніше. Просто Світлана єдина, з ким я спілкуюсь. То ж не бачу причин і зараз відкривати їй душу. Тим більше, що нитки, які повʼязують мене і Руслана, вони занадто заплутані останнім часом. 

— Я тобі казала, що він застукав мене голою в ліжку свого брата? — питаю різкувато. 

Свєта аж рота розкриває від здивування. Такого вона від мене точно не очікувала. 

— А зараз? Що у вас зараз? Я прямо вмираю від цікавості, а ти нічого не розказуєш… Завжди була такою таємничою, але я все ж думала, що ми подруги, — вона надуває губи.

— Ми з ним вже не вороги, але ще не друзі, — кажу я. — Більше для твоєї ж безпеки я не скажу, — кошусь на охорону. Вона має зрозуміти, що не варто сунутись туди, де можуть прибити. Мимохіть, мов мошку. 

— Ну добре, — Свєта зітхає. — Давай поговоримо про щось інше… Я тут в інтернеті познайомилась з одним хлопцем і…

***

Розмова минає мирно. Свєта ще розповідає про свою маму, нові аналізи і лікування. Потім ми тепло прощаємось. Я справді хочу її захистити, тому розмов про Аріона уникаю. А може то моя параноя розквітла? Головне, що Свєта не образилась на мою замкнутість.

В машині озивається телефон. Дивлюсь на дисплей. Артем. 

— Привіт! — радісно кажу йому. 

— Привіт, Ді, — його голос звучить якось приречено. — Добре, що ти відповіла. Мені дуже потрібна твоя підтримка…

— Що сталось? — завмираючи питаю я. 

— Просто вислухай мене трохи, мені дійсно немає кому цим поділитись, ти моя найближча людина… Мені щойно подзвонили з Білої Церкви, ти ж знаєш, мої батьки живуть там. Так от, у батька трапився інсульт і він в лікарні…

— О боже! Як він? — подих перехоплює. Бідолашний Артем! Як він все це вивозить зараз? 

— Він давно хворів, але я не грузив тебе, знав, що і без того в тебе купа проблем. Думаєш, чому я так багато працював останнім часом… І на їжі та іншому економив? Те лікування коштує немалі гроші…