Розділ 2

Діана

Я його ненавиджу. Насітльки, наскільки можна ненавидіти того. Кого любив всіма фібрами своєї душі. Впертий, твердолобий козел! 

Я не знаю, хто йому розповів про Аріну, навіщо це все, але розумію — просто так Аріон від нас не відчепиться. Тест підтвердить його батьківство. І що буде далі? Він відбере у мене доньку? 

Боже, чим я думала, залишаючись у країні? Треба було виїхати давно в Польщу на полуницю, знайти там якогось поляка і… Що я несу? Я не можу уявити біля себе когось ще крім Руслана. Він, мов той демон, забравв у мене задтність любити кого-небудь ще. Висмоктав всі сили. Я тепер ніячия. А ні з ним бути не змогла. Ані іншого полюбити не здатна. 

Я підписую купу папірців, даю згоду на забір зразків. Аріон перестраховується, робить все дуже офіційно. Хоча міг би просто висмикнути пару волосин у малої ще на зупинці, і поїхати геть. 

Я дивлюсь на нього з-під вій. Його очі кольору бренді, коли не направлені на мене, навіть запалюються якимось вогнем. Я памятаю, як вони вміють м'яко гріти й світити, коли Руслан вдає, що кохає. 

Потім у Арінки беруть волоссячко. І ми нарешті вільні. 

Я навіть не питаю у Руслана, чи можу я йти. Просто беру дитину за руку, і розповідаючи їй всілякі небелиці хочу вивезти з лабораторії. 

— Стояти, — він бере мене за вільний запʼясток. Пече від дотику. Він так близько, що я відчуваю його тепло. Відчуваю запах дорогого парфуму, який буде переслідувати мене цілий день. — Щоб з міста ні ногою, зрозуміло? 

— Авжеж, — усміхаюсь йому. 

Не варто його знову злити. Що він мені зробить, якщо я поїду? Абсолютно нічого. Якщо не знайде. 

Я не знаю, як подолати панічні пориви тікати на край світу. Але боюсь, що відшукає він мене легко. Якщо захоче. 

— Бо якщо спробуєш… Діано, ти ж знаєш, краще мене не злити, — каже зовсім тихо, так, щоб мала не чула, обпікаючи шкіру шиї і вуха. 

— Я ще пам'ятаю іншого Руслана, —  виривається у мене гірке. 

— Іншого вбила твоя зрада, краще забудь одразу. Його вже давно немає, — холодним тоном відповідає так само тихо. 

— Я й так знаю, що я його собі придумала. Пусти руку! — смикаю запʼясток. Забагато Аріона біля мене поруч. Нерви у мене не залізні. 

Мала звертає на нас увагу і завдяки цьому Аріон все ж не хапає мене знову. Бачу, як його 

І чому Арінка так схожа на нього? Успадкувала майже все від Руслана. Очі, великі, обрамлені густими віями, кольору молочного шоколаду, віскі, гречаного меду — все залежить від освітлення. Їх можна розгадувати довго. Волосся. Лінію носа і підборіддя. Лише губи мої. 

Якби вона народилась блідою і світловолосою, Аріон би до нас не чіплявся. ВІн відкинув би саму ідею, що я могла завагітніти від когось з них. Але я то твердо знаю, що з Давидом я не спала. Єдиний чоловік в моєму житті — Руслан Аріон. І він батько Аріни. Я навіть імʼя їй дала схоже на його прізвище… Ніби знущаючись з себе. 

Руслан продовжує дивитись на Аріну. Задумливо. 

Я користуюсь цим, веду її на вихід. І охронець Аріона дивиться на шефа, чекаючи дозволу. 

Беру телефон. Ми хтозна де від садочку. Треба просити Артема про допомогу. Той відзиваться відразу.

— Артеме, можеш мене забрати з Арсенальної? — питаю я. — Аріна сьогодні в садочок не йде, треба щоб ти підстрахував… 

Руслан

Все ж, як вони схожі. Це було просто нестерпно бачити. Я чекаю на кляті результати. Не сплю всю ніч, згадую Ді і той її погляд. Вона мене ненавидить. Хоча я не дуже й розумію за що. Невже наші колишні стосунки — гра? І вона й тоді тільки вдавала, що кохає? Аби завдати болючого удару? А мені всі нутрощі скручує, як тільки бачу її поруч. Стільки років навіть згадки про неї не дозволяв собі. Але Ді, як виявилось, це не влаштувало. 

За ніч так і не змикаю очей. Перше, що роблю зранку, зазираю на пошту — туди мали прийти результати. Хвилююсь, хоча знаю, що скоріш за все там буде той результат, який я передбачаю. По датах все сходиться. Ді пішла від мене до Дави, а через девʼять місяців зявилась мала. 

Результати на місці. Я дивлюсь на клятий файл і все ж відкриваю його. Це як зняти пластир одним різким рухом. Дуже боляче, але хоча б за один раз. 

“Кровна спорідненість встановлена з ймовірністю в 85%. Родинні зв'язки  першого ступеню підтверджено”. 

Ну, що і варто було довести. Далі я нічого не читаю. Пересилаю файл братові і одразу ж набираю його. Дава бере слухавку одразу, але голос його невдоволений:

— Блін, Рус, ти спиш коли небудь? НІ? А інші уяви собі сплять! 

— Ти де зараз? Я приїду, є розмова, — кажу спокійно, хоча в душі все кипить. Все ж, я так сподівався, що це ʼ помилка… Ідіот, ось хто я.

— У себе. Восьма ранку, Рус! Ну не на роботі ж мені бути! — брат язвить. Чим лише підливає олії у вогнище мого роздратування.

— Буду за двадцять хвилин, прокидайся, — кажу похмуро і відбиваю виклик. 

Клятий день, клята Ді, клята дитина… Я йду в душ, але тільки-тільки встигаю вийти, коли мені дзвонить охорона.

День починається якнайгірше, ну що там?

— Алло? Що у вас? — питаю дещо роздратовано. 

— Вам тут курʼєр пакунок привіз. Без адреси. В урну його? 

— В урну… Хоча, перевірте, — раптом кажу я. — Будемо на звʼязку, — і відбиваю виклик.