14 Руслан

День проходить в робочих питаннях. Все ще є ті кляті проблеми з землею, але поступово справа просувається. 

А от з Вороном схоже доведеться зустрітися, щоб особисто підтвердити, що майбутня угода буде. І зважаючи на те, що на нього наїхали чужинці, може навіть доведеться йти на якісь поступки. Ненавиджу це!  

Перед виїздом додому вирішую подзвонити службі безпеки і розпитати, що там нарили на тих двох Діаниних хахалів. Переконую себе, що її особисте життя мене турбує лише в ключі власної безпеки. 

Дзвоню Вові і одразу запитую:

— Ну що там по моєму питанню? Нарили щось? 

— Так, босе! Владислав Дуков має проблеми з податковою, ліцензія на алкоголь кілька разів прострочена… 

Ну, це якісь дрібниці. Я сподівався почути щось гірше, щоб змусити Ді обмежити спілкування з ними. Чорт, я все ж думаю про це, хоч і обіцяв собі, що не буду. 

— Борковський взагалі жебрак-жебраком, працює медбратом на швидкій, добу через три, переважно спить. Здається,  у нього є проблеми з наркотиками, але я не з’ясував, хто йому поставляє… 

Оце вже цікаво, наркоман? З таким Ді крутить шашні?

— Дізнайся більше: що, скільки, в яких обсягах. Бажано з доказами, — кажу йому.

Думаю, що такі докази можуть мені знадобитись в разі чого. Принаймні, вставити на місце мізки одній дурепі, яка не вміє обирати нормальних мужиків…

***

Коли приходжу додому, чую аромат вечері і навіть розслабляюсь. Але щось не чутно малої. Заходжу на кухню, вітаюсь з Валею, а потім питаю:

— А де Діана з Аріною? Якось тут незвично тихо.

— Діанка очей з малої не спускає, — знизує плечима кухарка. — Напевно, в бібліотеці сидять. Там багато цікавого для дитини… 

— Добре, піду сходжу за ними, накривай на стіл, — кажу і виходжу з кухні.

Йду до бібліотеки, а коли заходжу, то бачу, що дівчата сидять на килимі, перед ними розкрито кілька енциклопедій. Я навіть не знав, що там є картинки… Темна голова Аріни схилилась до них, вона щось водить там пальчиком, а Ді тихим голосом їй пояснює. 

Але зачувши мої кроки мала підскакує:

— Руслане! Ти повернувся! — і біжить до мене. Я усміхаюсь і присідаю навпочіпки, розводячи руки і ловлячи її в обійми.

Все ж, я привʼязався до племінниці. Може, тому що витягнув її тоді з басейну, не знаю. 

— Так, повернувся. А ви тут як? — і переводжу погляд з малої на Ді. Якась вона занадто задумлива. 

— Чудово, — каже. — Маю до тебе після вечері серйозну розмову, Руслане. Сподваюсь, знайдеш час вислухати. 

Я насторожуюсь. Хочу дізнатись все тут і зараз, але, певно, при дитині цього робити не варто.

— Добре, поговоримо після вечері…

***

Мала залишається з Валею, я спеціально прошу її ані на хвилину не залишати дівчинку, поки ми з Ді будемо розмовляти. Веду Діану до свого кабінету, там нас точно ніхто не почує. Нам дійсно треба поговорити і я радий, що Ді це розуміє. 

— Ну, ми нарешті наодинці, — я інстинктивно облизую губи, прикриваючи за нами двері. Все ж, її близькість завжди сильно впливає на мене.

Ді проходиться кабінетом і сідає в мʼяке крісло. Домашній костюм підкреслює всі вигини її тіла. Я не можу відвести погляд від цього видовища. Від довгих ніг, які вона переплітає. 

Вона мовчить. Дивиться на мене, прикушуючи нижню губу. Потім поправляє волосся. 

— Ти ж дуже багатий, Руслане, — починає. 

Чого-чого, а такого початку розмови я точно не очікую. Коли це її цікавили гроші? Чи, може, я щось не розумів раніше? 

— І? — я дещо насуплююсь. 

— А навіщо тобі стільки грошей, скажи? Ти їх в банки солити збираєшся? 

— І це твоя "серйозна розмова", Ді? — я схрещую руки на грудях. 

— Вибач, я нервую... Так от…