7 Діана

Мене переповнює купа питань. Але  я вперто мовчу. Не хочу лякати Арінку. Нехай вважає, що ми просто їдемо на дитячий день народження. Вона занадто маленька, щоб завантажувати дорослими проблемами. 

Настрою на роботу у мене вже немає. Коли Руслан поруч я вся перетворююсь на комок нервів. Мені дихати боляче поруч з ним. Розуміти, що ми пов'язані і водночас ніколи не зможемо повернути втрачене. Це витончене катування. 

Свєта вже чекає мене. Вона переодглась феєю. 

— Дивись за Аріною, — кажу я Руслану. — І будьте у мене на виду. 

Трах, що він може зараз її просто забрати від мене не відпускає. 

— Добре, — він киває і зазирає мені в очі. — А потім ви поїдете до мене. 

— Обговоримо пізніше, — кажу я. Перед очима чомусь відразу постає його маєток. Якщо ми туди потрапимо, то й кроку без його охорони вже ступити не зможемо. 

А ще, я впевнена, що немає місця небезпечнішого ніж поруч з ним. Бо він постійно ходить по лезу ножа. Звик вже до такого життя. Я не хочу вплутувати в це свою доньку. 

Ми йдемо до дітей, там я перетворююсь на життєрадісну осу, яка розважає всіх іграми, пісеньками і віршиками. Костюм тисне, дихати в ньому важко, таке відчуття ніби скоро знепритомнію. 

А ще перманентна тривога. Я ніяк не можу придумати, як вмовити Аріона залишити нас у спокої, і при цьому не влізти в якусь небезпеку. 

Руслан справді наглядає за Аріною. Я думала, що він доруче це охороні, по всьому виходить, що справа настільки серйозна, що він вирішив сам дивитись за дитиною. Що  у нього там відбувається? 

А от Арінці хочеться долучитись до всіх. Вона хапає його за руку і тягне в хоровод, який ми водимо під пісеньку “Подоляночка”...

Він дещо насуплюється, я бачу, що йому некомфортно, але дитині не противиться. Інколи поглядає на мене, я буквально відчуваю на собі його погляд. Від чого на шкірі під костюмом виступають сироти. Що він там собі думає? 

Нарешті святкування добігає кінця. Це були невиснажливі дві години в моєму житті. 

Я підходжу до Аріона і доньки. Які ж вони схожі. Вона увібрала в себе так багато від нього. А головне його характер. Часом мені буває з нею дуже важко. 

— Тепер можна і поговорити, — кажу я, поки Аріна наминає шматочок торта від іменинника. 

— Мені прийшли погрози. Тому я хочу, щоб ти і дитина поїхали зі мною сьогодні ж, — говорить він, не відводячи від мене погляду. 

— Ти знаєш, хто погрожує великому Аріону? — питаю я тихо. 

— Якби погрожували напряму мені, то все було б не так складно. Але вони прознали про Аріну. Вони слідкували за мною всі ці дні і підловили на тесті ДНК, — відповідає він. — Тож вам треба поїхати зі мною, хочеш ти цього, чи ні. 

— Втрачаєш хватку, —  не можу не кинути йому докір. — Руслан, якого  я знала, вже б розніс півміста, але знайшов тих, хто йому сміє погрожувати… 

— Я в процесі. Але поки я їх не знайду, ця дитина буде поруч, — він насуплюється. 

— Гаразд, — кажу я. 

Якби мені не хотілось уникнути спілкування з ним, та я повинна дбати про дитину. Небезпечно зараз всюди. Але з охороною мені буде спокійніше. 

— Мені брати відпустку на роботі? Чи твої громили будуть мене супроводжувати на свята? — питаю я діловито. Треба не показувати йому свої емоції. 

— Тобі треба та робота? — хмикає він. — Ну хочеш, заплачу, щоб сиділа вдома.

— Я не можу втрачати репутацію, підводити подругу — мені ти кинеш подачку,  а хто буде годувати її сімʼю? У неї хвора матір, їй теж треба заробляти. Ми команда! 

— Тоді хай тебе возить водій. На свято і одразу назад, — говорить Аріон, схрестивши руки на грудях. 

— Домовились, — іноді і він буває адекватний. Або просто не хоче входити в конфлікт. 

Я кличу до себе Арінку. Ми сідаємо в машину, я встигла переодягнутися  в бусі, і віддала Світлані одяг. 

— Ми їдемо в гості, — кажу я дівчинці. 

— Руслан мені подобається, — раптом видає вона. — Він майже такий як мій Діма… 

— Чув, — повертаю голову до Аріона. — Ти став в один ряд з малим з дитячого садочка. 

— Але в позитивному значенні, — каже він задоволено. — Не бурчи. Зараз повечеряємо. Я вже сказав кухарці приготувати щось особливе.

Якби ж я знала, хто ще мене чекає в тому проклятому маєтку. Але я не знала, і тому шлях до власності Аріонів минув цілком спокійно. 

Діліться враженнями від історії. Активні коментатори отримають від мене подарунки. Для цього варто також підписатись на сторінку Анна Пахомова у Фейсбук) 

Також буду вдячна за ваші зірочки. Мені приємно бачити, що книга вам подобається. І додавайте її в бібліотеку.