2 192
“Везунчики Долі”
Анотація до книги "Заповіт Везунчиків"
Вам коли-небудь дарували космічний корабель? Навряд чи, бо така лотерея випадає в житті далеко не кожному. Ярослава та ії нові друзі, мабуть великі везунчики, бо анонімні інопланетні шейхи врятували їм всім життя, та ще й забезпечили суперсучасним зорельотом. Але ким є ці таємничі прибульці, і яка в них мета? Порозважатися с землянами, поставити на них експеримент, або підготуватися до майбутнього вторгнення? Що ж, виклик прийнято, і гра починається!
космічні пригодиінші раси та світикодвсесвіту
Зміст книги: 17 глав
81 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти6. Шоста глава класно балансує між іронією та інтригою. Чим більше читаю, тим більше поважаю Стівена: поводиться як справжній профі, тверезо оцінює ситуацію і зрештою дотискає шамана. Взагалі подобається їхня командна взаємодія перед цим контактом — отримали стусана від «анімешки» на старті й швидко усвідомили, що попонтуватися тут не вийде. А самі аборигени виявилися ще тими хитрими мурзіками, які чудово знають, як витягнути зиск із приїжджих. Судячи з того, як вони часом закочують очі та спокійно ігнорують дрони, минулі гості були значно виваженішими — і це чудово підсвічує, наскільки наша команда ще зелена.
Олексій Цапович, Стівен дослідник по природі своїй, тому шукає систему. Та підходи. А якщо так з шаманом порозмовляти? Ну, тоді з цього боку зайдемо. Останнє емоційне спрацювало) Аборигени дійсно мурзіки, в прямому та переносному сенсі цього слова)) хоча пересічним мурчалкам в принципі своє робити, це шаман розводить дипломатію. А у громадян свято, трава місцева, ну дрони літають, бачили ми ваші дрони, не потрібно в них пальцями тицять.
Так екіпаж корабля тільки починає свою подорож, кожен зі своїми тарганами в голові, та ще й зростали в різних умовах - від соціальних до побутових. Але повага один до одного, та особистих кордонів робить дива. Свари та намагання довести власну крутизну відсутні в принципі. Тому вони таки порозуміються.
5. Глава чудово тримає динаміку: тут і напруга, і гарна порція іронії, і затишний класичний сай-фай. Зустріч із позаземною аніме-дівчиною відверто розвеселила — судячи з верескливого командного тону, там чи то типова цундере, чи за екраном узагалі сидить сорокалітній мужик з войс-ченджером, усяке буває) Справді, перший контакт вийшов максимально швидким і без дипломатичних церемоній. Цікаво спостерігати, як команда ділить обов'язки. Вони роблять це дещо по-дитячому, керуючись радше власними емоціями та бажаннями, що цікаво підкреслює специфіку їхніх характерів. Хіба що Стівен та Ельтіар виглядають повністю на своєму місці. Хай там як, рішення призначити двох розвідників цілком виправдане — для таких вилазок надійний напарник точно не завадить. Ну й аборигени колоритні максимально колоритні) Атмосфера досліджень мені завжди подобалася)!
Олексій Цапович, Ну, чоловіка за екраном немає, це я вам як автор кажу) просто отакий перший контакт, як вже є. Про ділення обов'язків, то якщо згадати, хто з яких часів, то взагалі зроблено на 5 балів! Так, по дитячому, можливо навіть без бачення перспективи. Але як вже змогли на цей час. Інколи гадаєш - а чи змогло б моє оточення вийти на такій рівень адаптивності - від Середньовіччя до високотехнологічного зорельота. Чи казали б "я не можу, я не знаю".
Аборигени ще себе також покажуть)
Єдине, що дуже інтригує суто по персонажах: вони всі настільки швидко притерлися й органічно влилися в один сучасний темпоритм і гумор, що часом ловиш себе на думці — а чи планується далі повернення до їхнього унікального минулого бекграунду? Чи прориватимуться крізь них старі травми, світогляд первісної епохи або середньовічні переконання у критичні моменти, щоб яскравіше підкреслити цю колосальну різницю між ними? Дуже цікаво, як саме розкриватиметься їхня психологія далі!
P.S. Десь після 9 розділу напишу рекомендацію, коли вже зрозумію більше, щоб бути точним
7. Опис скульптури прибульця під пагорбом вийшов колоритним: видовжена шия, луска, вісім пальців і функціональний комбінезон малюють образ розвиненої амфібійної раси. Діалог Робіна та Стівена про русалок на березі — шикарний: розбити середньовічні фантазії суворою біологією міг лише наш первісний прагматик! Та й непохитність Мері-Енн із суворим карантином показує, що вона росте як справжній судновий лікар.
А от лінія з аборигенами стає дедалі тривожнішою: поява в мові шамана неперекладних термінів із генетики та фізики натякає на масштабні біологічні експерименти над «Дітьми Лісу».
Окрема повага Ярославі як капітану за готовність у першу чергу підставляти власну кандидатуру замість ризику для команди. Це нагадало Монкі Д. Луффі з «One Piece»: йому на старті багато в чому бракує специфічного досвіду і він може поступатися в цьому власним супутникам, але його готовність іти заради своєї команди на все повністю перекриває будь-які прогалини.
Туристи.. я помилялася. Везунчики. Думаю, чого в реальному житті так не буває? А потім згадую, скільки раз сама саботувала шанси. Через страх або невпевненість. А життя ж одне. Чи не було страшно Мері-Єнн чи Джуєл відкрити глаза та побачити, що вони невідомо де? Дівчатам. Було, напевно. Як вони змогли? Впроралися ж. А ми все думаємо. І заздримо тим, хто зміг.
Аделіна Серпер, Везунчики та теорія їх існування - це база, основа книги. Як буде розгортатися простір, коли люди з подібними якостями зберуться разом? А він дійсно змінюється, я на своїх прикладах бачила. І є невдахи, з якими мандрувати я більше не буду, бо завжди в присутності таких людей щось стається.
Дякую за коментар)
2.Друга глава чудово розвиває динаміку між персонажами, плавно чергуючи психологізм із дотепним гумором. Початок із розрядженим телефоном без мережі й усвідомленням того, що минулого життя більше немає — дуже точний, болісний тригер, який миттєво повертає героїню до реальності. А насмішила вимога про «книгу скарг і пропозицій» через відсутність алкоголю на суперкораблі.
Окреме задоволення — діалоги з Ельтіаром. Це гарне розширення лору й культури хлопця, де панівним є матріархат, чи тут радше особливе ставлення до жінки (виправте, якщо помиляюся). Мені дуже сподобався момент, коли Ярослава, як то кажуть у народі, «тупить», а Ельтіар не злиться, а сумує) Це якось і гумористично, і колоритно водночас. Але головна знахідка розділу — Легконогий Кінь (Стівен).
Олексій Цапович, Було б точніше сказати, що Стівен обрав не шлях вигнанця, а себе, як особистість, хоча розумів, до чого це призведе. Оце дійсно сильний вчинок, тому що, як би не поява везунчиків, все могло скінчитись погано. Але, кожен день бачучи, як люди обирають не себе, і потім проживають це не-своє життя, яке іноді більше здається на розтягнуту по часу смерть, розумієш. Інколи краще так, як Стівен - обрати вигнання. Бо на болотах, як не дивно, ще можуть бути шанси. А у живих мерців - ні.
Найбільше мені сподобалась теорія про везунчиків. Хоча, я думаю це не теорія. Тому що я бачила в житті подібних людей. А коли тут цілий екіпаж таких гарних людей. І вони так спілкуються між собою, що хочеш брати з них приклад.
Tatyana Damchuk, Так, ви праві, це не теорія. Це вже доведена річ, яку можна навіть в інеті пошукати, або прислухатися до народної мудрості, яка каже " в сорочці народився". В першій частині я дала трішечки вводних, думала розширити у другій книзі, але там так все закрутилося... Тому чекайте, далі буде)
4.Четверта глава гарно розширює масштаб історії. Дуже сподобалося, як подано лор всесвіту: без нудної енциклопедичності, а через живі образи на кшталт просторових тунелів, чий розклад нагадує поїзди Укрзалізниці під час війни. Заборона повертатися в часовий проміжок 1991–2222 років — сильний і логічний сюжетний хід, який відсікає прості рішення для героїні. (цікаво дізнатися причину) Контраст між серйозністю місії та перепочинком на індонезійському острові вийшов дуже доречним. Епізод із хлопцями на літаючих скейтах над океаном додає потрібної легкості. І найцікавіше тут на мою думку — розкриття Мері-Енн. Її занурення в медицину та критика народних міфів на зразок пірнання в ополонку після лазні остаточно розставляють усе по місцях: дівчину судили не за вигадану магію, а за той самий допитливий, спостережливий розум, який лякав. У цьому плані вони зі Стівеном чимось схожі. Легалізація, підшкірні чипи та вихід у 2222 рік інтригують — вже цікаво побачити)
Олексій Цапович, Бачу, вам сподобалось про укрзалізницю)) Заборона на повертання в ці роки досить логічна, тому що змінювати час не можна. А про всяк випадок проміжок часу взятий задовго до народження Ярослави. Бо бажання спалити Москву нікуди не ділося. Правда, з цього витікає логічна думка, що в 2222 її вже не існує, і тому палити немає що, але це поки що за кадром. Бачите, змінюються часи, простори навіть, а людей все так само цькують за допитливий розум та бажання дізнатися істину. До речі, епізод про баню, це невигадана історія. Почитати, як працює наша парасимпатична та симпатична системи і все стає ясно. Головний та критичний момент в цьому - не занурювати у холодну воду саме обличчя! Бо вмикається протокол "обличчя в воді - я тону" і відповідні механізми. Я обожнюю такі штуки, вони безумно цікаві. А, головне, легко пояснюються з точки зору анатомії або фізіології.
3.Третя глава бере сильну планку завдяки жорсткому зіткненню сай-фаю з похмурим Середньовіччям. Сцена біля вогнища передана дуже натурально: стадний інстинкт натовпу, лицемірство релігійних приводів і готовність знищити людину просто за молодість та красу.
Ярослава тут знову на своєму місці як командир: діє швидко, холоднокровно й вигадує гуманні методи розв'язання проблеми.
Робін одразу викликає симпатію: не втік разом із усіма від інфразвуку, а вперто кинувся витягати Мері-Енн — це сильний, щирий вчинок без зайвого пафосу.
Олексій Цапович, Я взагалі то релігію намагаюсь в своїх творах не чіпати, тому що кожен має право вірити в те, що хоче. Але від фактів же нікуди не дінешся... Пуллмана обожнювала в свій час, і він був досить прогресивним автором ( не знаю, що зараз, чи є новинки) Його деймони, теорія інших світів, це було на той момент вау. Думаю тепер перечитати, бо скоріш за все, багато чого не помітила у силу віку. А ще мені сподобалась відсутність традиційного хеппі єнду. Ну, тобто, скінчилося все гарно, але вони залишились кожен в своєму світі. Це сильно, тому що життєво.
Я за те люблю фантастику (як і фентезі), що цей жанр майже нічим не обмежує авторську уяву. І тут політ фантазії я оцінив)) Тут тобі одразу і корабель з дуже цікавою начинкою, і паралельні виміри, стрибки туди-сюди по різних епохах і ще купа всього - читача одразу кидають в омут з головою, не даючи жодного шансу підготуватися xD Але таке я люблю і сам іноді практикую.
Зрештою дізнався, з яких боліт той Стівен - і добре, що не з тих, про які я був подумав)
Маленька ложка дьогтю в цій діжці меду - це те, що тексту б не завадила невеличка косметична вичитка, в кількох місцях трапляються русизми типу "шагнув", десь "і" замість "и", і тому подібні дрібниці. Але це саме дрібниці - крім них, в принципі, нема до чого прискіпуватись.
Загалом, позитивчик)
Очерет, Дякую вам за такий гарний відгук. Мені дуже подобається, коли людина, яка сама прочитала дуже багато фантастики, розкриває своє бачення книги та її героїв, та не плутається в цих мандрах туди-сюди) Складно все це запам'ятати, хто, звідки, чому, та ще й потім росповісти про це в рецензії, але ви гідно з цим впоралися! Особливо цінно було почути характеристики героїв тому що я їх, звісно, відчуваю по-іншому. Наприклад, Стівен, якого ви згадали, для мене дослідник з Лісу Багряних Драконів, який на болота потрапив завдяки тому, що став вигнанцем через свої переконання.
Рада, що позитивчик переміг всі інші дрібниці, це, в принципі, і було моєю метою - щоб людям стало краще після прочитання книги.
Дякую за рецензію, з повагою Олександра та екіпаж зорельоту "Ластівочка"
1.Глава вдало змінює тональність: після важкого прологу історія переходить у бадьорий пригодницький темп. Самоіронія Ярослави виглядає як природний захисний механізм психіки після пережитого жаху, що цілком логічно. Після такого навряд чи хтось сильно переймався б тим, що опинився на космічному кораблі — добре, що є тепле ліжко та їжа, і це, до речі, чудово передає стан її виснаження.
Епізод із комбінезоном кольору «скажена Барбі» та вибором імені для бортового ШІ добре розряджає атмосферу, а хід із приземленням на болотах через координати «спалити Москву» — дотепна знахідка, яка логічно обігрує стан людини, висмикнутої з війни. Проте всі ми знаємо, що не можна без наслідків змінювати історію, якою б вона не була, на жаль.
Олексій Цапович, Поживеш у подвалі - навчишся адаптуватися до чого завгодно(( Про особистість Єльтіара буде далі, але це для уважних читачів, таких, як ви) Я не буду казати - він сильний, або він розумний. Я просто кажу - спостерігайте. За тим, як Єльтіар розмовляє з іншими людьми ( ви помітили це по епізоду з колбами), як він реагує на дискомфортні ситуації. Та навіть відношення до жінок та віра у Велику Матір. Це дійсно наслідки виховування в гуманному та толерантному суспільстві. Може, це і є причиною технологичної заминки, ви не думали?Бо високі технології дуже часто наносять шкоду оточуючому світу, а це суспільство на таке не піде. Космос нікуди не дінеться, як і дослідження інших планет. А от свою можна прокохати таким чином, і легко.
В будь-якому разі попереду багато цікавого, навіть трішечки вам заздрю..)))
Пролог дуже натурально передає війну без зайвого пафосу: попри те, що тут не описується безпосередньо театр воєнних дій, самі наслідки показані гранично точно. Холодний підвал, люди, що замерзають під шарами поліетилену, останні крихти води та їжі — ці побутові деталі виживання чіпляють сильніше за будь-які батальні сцени. Сам текст відчувається як щось в'язке й холодне. Це, певно, один із найкращих описів війни, які я бачив на Букнеті — саме за глибиною передачі наслідків. Добре показано психологічний стан героїні: виснаження, сприйняття рятівного порталу за передсмертну галюцинацію й гірка думка про неможливість забрати інших. Це задає сильний людський фундамент перед переходом до фантастичної частини.
Олексій Цапович, Я довго вагалася, коли починала писати пролог. З одного боку, потрібно було показати відчай та безпорадність людей, які опинилися в цьому підвалі. А з іншого - мене саму починало тіпати, тому що перші дні війнu я сама сиділа у підвалі, поки захоплювали Херсон. Умови, звісно, були кращими, але ці спогади як рана. Дівчата ВПО, починаючи читати, також кажуть, що їм важко, та не хочеться згадувати. Тому пролог - це особисте. Але завдяки ньому тримається надія, що все ж таки з найважкішій ситуації може бути вихід, навіть такий фантастичний. Везунчики Ярослава та я чи ні?)
Думала про туристів. Отож занесло корабель. Думаю, ще плюс два. Якщо вони самі захотять. В захваті від візуалів, як рідні вже всі. Що хочу сказати. В такому колективі я б працювала. З такими людьми дружила. Вони ж всі свої! Тому, що Везунчики? Думаю, ні. Тому що справжні. Отак почитаєш книгу, вийдеш на вулицю. І до себе не підпустиш шелупонь всяку. Бо знаеш, як може бути. Тепер розумію про що авторка казала в блозі. Дійсно, не того вже не захочеш, будеш знати, що краще може бути!
Аделіна Серпер, Ваші здогадки дуже часто вірні) тому будемо подивитися))
Тим більше туристи особини не прості. І вижили явно не просто так. З точки зору статистики, вони взагалі то вижити не повинні були.
І от тепер починається саме цікаве...
Картинки вау! А отут не пойняв - як так можна? Це ж зручно! Перетравлювати все повнiстю! Заздрю аж. Тепер зрозумiло чому Сини Неба лiтають. Такi мурнути, багато чого можуть! Добре, що люди не прилетали. Привезли б мак та капець всiм. Хробакiв би лякали. Ще б кидалися камнями як отой недолугий по китам.
Аркадій Щоткін, Мак на Мурнутії! Як це розвидіти?) Дякую, посміялася) так, інколи я думаю, що дуже добре, якщо земляне і далі про цю планету будуть не в курсі. Тим більше, атмосфера не підходить. А мурнути якось обійдуться без кфс та іншого фастфуда.
Ох і мотає той корабель поміж світами та часом. Вже і до Робіна Худа дісталися )
Анейра Вейн, Так буває, коли кораблем керує товарознавець (с).
А я все думала, хто ж перший спробує засоціювати Робіна з його тезкою, який залишив слід в історії. Але ніт. Робін Редфорд народився у 1472 році, це 15 сторіччя. А Робін Локслі, більш відомий, як Робін Гуд, як кажуть балади, жив наприкінці 12ст.
Є в цих двох людей ще одна спільна риса - обидва дуже гарні стрільці. Але майже такі самі результати у Стівена. Який також зростав у племені, котре користувалося луками. Але найкращім стрільцем на кораблі є... але не буду спойлерити) побачите самі.
Дякую за вашу думку))
Поки лише почала читати, але Роксолана вже припала до душі ). Не буду казати про збіг обставин для іншопланетянина - бо ми вже відразу маємо саме "везунчиків". Тому вісь всесвіт їм допомагає.
Анейра Вейн, Дуже рада вас бачити на моїй сторінці) Роксолана ще себе покаже, непростий це ШІ.
Так, ви вірно вловили суть - везунчики, це особлива категорія людей. Про це далі буде. А, головне, в житті так є, якщо придивитися пильніше. Тепер ще б відповіді знайти - а як стати везунчиком? Не буду спойлерити))
Дякую за увагу та коментар!
Як швидко розвиваються події! Вже й великий корабель прилетів. Така маленька планетка, а так все глобально. Місцеві красунчики, та ще й мурчать. Але ж не тому до них прилетіли? Хоча. Робін про звук сказав. Згадав як його співвітчизників інфразвуком ганяли? Три цивілізації. Порозуміються, чи як завжди?
Аделіна Серпер, Там все взаємопов'язано. І звук, і мурчання, і великі кораблі. Ви дуже уважний читач, то ж зможете з'єднати все в цільну схему.
Чи порозуміються цивілізації? Читайте, та все побачите!)
Дякую за відгук та коментар)
Тут є все необхідне жанру: різні світи і раси, штучний інтелект Роксолана зі своєю саркастичною цифровою особистістю.
Герої які в силу не найкращих обставин змушені були стати командою.
Вони досліджують світи, які авторка не полінувалася доволі гарно й докладно описати,
Від гарного червоного неба, до міграції “хробаків” й традицій та способу розмноження та комунікації певної раси, а також історії міжвидової дипломатії.
Книга неодмінно сподобається фанатам космічної фантастики, гумору, та любителям командних пригод.
Зробіть не велику вичітку, зустрічала пару русизмів по тексту типу "ловушка" замість пастка, але їх насправді не багато.
Блог-рецензія тут: https://booknet.ua/blogs/post/448392
І відпишіть чи додалася рекомендація, бо щось надто довго в мене зберігалася?
Анастасія Газе, Рекомендацію прийняла, дякую. Блог почитала та бачу, всі знайомі обличчя, гарна компанія.
Дякую за спілкування. Побачимося))
Так ось чому Заповіт Везунчиків! Цікаво чи ця теорія працює в справжньому житті!
Книгу прямо ковтнула, мені дуже сподобалася, пізніше напишу розгорнутий відгук.
І маю плани, трохи згодом прочитати "Протистояння Везунчиків"
Бо персонажі зачепили і хочеться дізнатися більше.
Дякую за цю неймовірну просторово-космічну пригоду!
Анастасія Газе, Так, вийшло класно, я розумію, ще є попередні частини, але можна і без них зрозуміти цю історію. Але ж цікаво)) тому обов'язково прочитаю!
За рекомендацію дякую)) доберусь до компа, прийму, зараз дуже не стабільний інет.
Які дипломатичні перемовини, прсміхнуло, як з командира Понирко ледь не вилізла "південна гопота"
Ящур їх теж остерігається, як і вони його чи її)))
Анастасія Газе, В кожного з "Ластівочки" є свої особливості. Про якісь, як про "Єфект Сорому", ми вже дізналися. А скільки ще таких, про які ми не знаємо? Обіцяю, є одна штука, яка вам дуже сподобається!) Але це вже в другій частині.
А Тейлор таки з характером. Ох, як же вони помиляються щодо Ярослави, бо там травма мабуть найгірша:(
Анастасія Газе, А безхарактерні на "Ластівочку" не потрапляють, навіть випадково) Ярославі досталося в цьому житті, це правда. Але вона з цим працює. А вірні друзі поруч допомогають. Бо оточення - це дуже важливо! І там всі трішечки травмовані. Все одно живуть та радіють цьому життю.
Хробаки прямо дуууже милі)))
Сини Неба прибули здається раніше.
Про резонанс дуже цікаво нащо він взагалі потрібен.
А мажорчик, підозріло сильно хвилюється через свою інопланетну подругу:)
Олександра Шен, Поки читаю, та з першої сторінки все думаю,яка ж місія самої "ластівки" з Роксоланою і чому на ньому збираються люди з дуже невибагливою долею у власній часовій лінії. Сподіваюся під фінал на мене чекатиме розгадка)))
Щось мені підказує, що не все там так просто з іншими "синами неба" та аборигенами, як ті розповідають!
А ще дуже цікаво що ж насправді вирубило Ярославу і Стівена!
Анастасія Газе, Там дуже цікава історія. І дуже людяна. Не знаю, змогло б так людство... Ви все зрозумієте, як і екіпаж корабля.. не буду спойлерити)
Цікаво чи можна з'їсти того океанічного хробака?
Шкода покупатися не вийшло в океані ;)
А ще під час перемовин дуже відчутна різниця в культурному досвіді команди.
Стівен наче краще розуміє устрій аборигенів, а Робін ледь не зриває дипломатію)))
Анастасія Газе, Можна. Один раз) Хробаки, звісно, полюють на рибу, але купатися поруч з ними я б не стала. А раптом подумають, що я риба ))
З одного боку Робін с дипломатієй не товаришує, тому що дійсно, звик до іншого устрію. З іншого, він допитливий та не боїться експерементувати. А ще найкращій стрілець. І таку опцію напрацювати не вдасться. Це дар!
Заздрю способу туземців розмножуватися!
А в Ярослави теж поповнення, щоправда команди ;)
Заздрю. Авторко, де ідеї берете? Про жінок з природним захистом від насилля - моя мрія. Та і не тільки моя, думаю. А ще про безвідходне виробництво) посміхнуло))
Аделіна Серпер, Думаю, дуже багато жінок погодилося б на таку тілопобудову - від відсутності відходів до захисту від небажанного контакту. Виникають питання з цього приводу. Мурнути не самі ж себе створили, хтось до цього руку приклав? Отож...
Вітаю! Я до вас з марафону взаємного читання Тетяни. Взяла вашу книгу бо вона +- по розміру до моєї.
У вас дуже гарний, якісний текст!
Початок неймовірно тригернув.
Старт космічної подорожі Ярослави і її іноземного супутника заінтригував.
Читаю і насолоджуюсь далі!
Анастасія Газе, Супер))
Я так розумію що вони не зовсім в космосі, а скоріше в просторово-часовому просторі подорожують.
Анастасія Газе, Зараз вони мандрують, куди занесе) бо можна не туди натиснути, і створити для ШІ корабля новий протокол. Для паралельного простору) А коли вже трішечки навчаться, далі буде космос!
Уіндема не читала, але негодую з того що аніме-сан, така не привітна виявилася)))
Анастасія Газе, 100%. За тян і відхопити можна, бо там посада не менше старшого лейтенанта)) Сан в даному випадку - саме те.
Дякую за відкриття нової теми для мене))
Ярослава й сама не помітила, що навчила ШІ сарказму! А ще цікаве обмеження що вони не можуть подорожувати в той проміжок часу де існує сама Ярослава!
Анастасія Газе, Супер))
Ярослава збирає команду. На моменті сновидінь з клятими флешбеками її так шкода...
Анастасія Газе, Тому і пишу про це. Люди повинні знати. І ще - вміти з цим поратися. Але це вже в блозі.
Продовжую читати гарний світ , в якому хотілося б побувати} Ярослава мені подобається, та її друг також)
Продовжую читати та насолоджуватися. Незважаючи на те, що улетіли вони далеко, але пригоди продовжуються. Влаштовуються в сучасному світі. І все такі ж добрі та класні.
Tatyana Damchuk, 7800 світлових років... далеченько) як вам мурнути? Зацінили цих дивних створінь?
Дякую, що продовжуєте читати та давати зворотній зв'язок. Це дуже цінно!
Обрані на краще чи на гірше? Хоча про них піклуються. Згадується жінка-кошка, а тут вона Яссмур. З Ярославою порозумілася. Може, навчить її мурчати)
Класно читати, коли печально. Візуали так допомогають все уявити.
Аделіна Серпер, На краще чи на гірше побачите самі) бачу, котяча тема продовжується. А ви не мурчите, коли приємно? Пісенькі не намуркуєте під носа?) Всі дівчата трішечки кошки.
Дякую за настрій та коментар))
Оце так глава! Нетуди виявилось не дуже красивим. Але схоже на чийсь задум, зібрати до купи. А от навіщо? Завжди ж є зачим. Поки всі вони круті, приємно читати.
Аркадій Щоткін, Здається на чийсь задум. Але ж везунчики збираються не тому, що хтось цього забажав, а тому, що вони так хочуть самі! Питання "навіщо" для мене завжди дуже важливе. Тому що це може бути як відправною точкою, так і пунктом призначення. Ви ще на початку, далі буде цікавіше)
Дякую за коментар!
Які візуали гарні, а ще влучно розміщені. Подумаєш - і одразу можна побачити. Авторка, напевно, котів полюбляє) я також. Прибульці повинні бути дивними, а ці логічно дивні. Ось і професії всі собі вибрали. Я думала, Робін в захистну команду піде. Хоча, розвідник це майже те саме.
Аделіна Серпер, Котів полюбляю, це правда) вислів "логічно дивні" заберу, з вашого дозволу)
Робін і розвідник, і дослідник. А ще романтик)
За оцінку візуалів дякую. Мені вони також подобаються.
Вдячність за коментар, він дає натхнення)
Помітив, вони всі добрі. І не намагаються образити один одного. У нас не так. Якби я завів корабель нетуди... Про помилки сподобалось.
Аркадій Щоткін, Я б сказала, нормальні люди так і повинні поводитися, але в нашому суспільстві, на жаль, все дуже викривлене. І про помилки ви вірно підмітили. Дуже часто спочатку за них сварять, а потім карають. А це так не працює! Людина (а особливо дитина) може зрозуміти, як або що робити не можна. Але ніхто чомусь не розповідає - а потрібно то робити яким чином?
Збираються везунчики) подібні до подібних. Нагадують мені компанію мого дитинства. Один за всіх та всі за одного. Зараз це така рідкість. А Стівен з його почуттям гумору! Я дуже рада, що почала колись читати цю книгу.
Tatyana Damchuk, Подібне до подібного, як це завжди і стається. Бо людині потрібна людина. Ви зараз затронули таке поняття, як сінергія. Коли 1+1=11. Рідкісна річ, але у екіпажу "Ластівочки" вийшло. Це дає надію іншим. Тому, що підтверджує - такий феномен існує.
Дякую за вашу думку)
Такі чіпують в майбутньому людей. Ну ок. Я все думаю, як вони всі кинули минуле життя. А потім згадую, так життя ж того не стало. Ярослава б вообще загинула. Як і інші. П'ятеро - це вже досить, щоб погратися з долею
Аделіна Серпер, "Погратися з долею" - гарно звучить. Особливо, якщо вона в цій грі на твоєму боці) і це ще не всі зібралися!
Другий шанс дається не всім, але вони ж везунчики.
Дякую за коментар))
Щіро дякую вам за надіслану рекомендацію до моєї книги. А на ваше питання про продовження я відповіла тут -
https://booknet.ua/blogs/post/445449
Анастасія Коваленко, Завжди намагаюсь виконувати свої обіцянки) а книга ваша дійсно була тоді теплим лучиком. Сподіваюсь, і далі будемо радувати читачів та авторів гарними творами))
Ця книга хит мого читання. Такі гарні герої, такі людяні. Це ж взагалі як вони порозумілись, з різних світів же ж. Тобто, коли люди хочуть, то розуміються. А атмосфера. Книга добра, легко читається. В общем, я задоволена дуже і буже. Хочеться побажати автору натхнення!
Неля Овчарук, Дякую за "хіт" та побажання натхнення. Я намагалась створити світ, в якому можна товарищувати, підтримувати, розумітись не дивлячись на різність культур, планет та походження. Судячи з ваших слів мені це вдалося. Але феномен везунчіків ще не розкритий повноцінно, а то ж, далі буде...
Класна книга! Чим далі читаю, тим більше подобається.
Аркадій Щоткін, Дякую, мені також подобається) ви на початку, далі буде цікавіше.
Були б в мене такі можливості - також полетіла б кудись. А вони ще перед відльотом двох людей врятували. Я в блозі бачила візуал Мері-Єнн, така гарненька. Але ж відьом дійсно палили( Добре, що добре складається.
Аделіна Серпер, Ніхто не знає, в який день може статися так, що в нас раптом з'являться нові можливості. Везунчики - це ті, хто свій шанс не прогавить в будь якому разі. Може, не космічний корабель, а печера зі скарбами) ніколи не кажи ніколи)) Дякую за коментар))
Почитаю читати) даже цикаво))
Антонина Немчина, Вдалого читання та приємних вражень)) Дякую за коментар)
І паралельний простір! Але будуть знати, що такий існує. Від картинок я в захваті. А ще я зрозуміла - таких людей серед людей мало. Читаеш, і приємно. І сама б поспілкувалась, і доньку б прогулятися відпустила з кимось, як Єльтіар. Про іншого не скажу, він новенький.
Аделіна Серпер, Дякую, ви вловили основну думку. Таких людей мало ще тому, що вони не знають - а як це бути надійними, підтримуючими, співчуваючими. Їх не вчили такому. А вчили принижувати інших, заздрити, хапати. Єльтіар яскравий приклад того, що можна опанувати свій гнів, наприклад. Ой, це я вже спойлерю) вибачаюсь. Приємного читання, та дякую за коментарій))
Я поплакала, а потім знов з'явилась надія. Що буде краще, хоча б для неї. Не можу поки що далі. Але сподіваюсь.
Аделіна Серпер, Далі буде краще, обіцяю) і нові друзі, і неймовірні пригоди, і незвичайні світи. Ярослава отримала свій шанс, та скористалась ним. То і є профіль везунчика - хапати шанси. Дякую за увагу до моєї книги))
Рада, що відкрила для себе цю книгу. Світ, який спалює автор, стає все більш цікавим. Гіперпросторові тунелі (відкрила для себе такий феномен) інопланетяне, нові світи. А, головне, люди. Ті, хто мандрує на подарунковому космічному кораблі. Кожен з них - індивідуальність. Робін романтик, а ще надійний, Ярослава свійська дівчина, а ще (спеціально подивилась ім'я) Єльтіар, який виріс не при патріархаті. Я в захваті і бажаю автору натхнення!
Tatyana Damchuk, Дякую за таку високу оцінку моєї книги. А також хочу сказати, що ви влучно охарактеризували людей з книги. І так, вони не персонажі, не герої, головні чи другорядні. Вони просто існують в просторі, який є ноосферою. Сподіваюсь почути від вас враження від їх пригод далі.
От і перший іншопланетянин з'явився) прикольний такий. Правда, як не в наших школах навчався, не на наших вулицях ріс. Потеряшка з суперським кольором шкіри. На районі б точно не вижив. Дуже класна картинка, це його дім? Пролистав далі, а там ще один. Буду сам дивитись, не підказуйте.
Аркадій Щоткін, Мені подобається ваш каментарій) зустріли б на вулиці Єльтіара, напевно, дали б драпака)) спочатку. А потім, можливо, стали б добрими друзями. І вчили один одного - ви його виживанню на наших вулицях, він вас - вмінню контролювати ємоції. Тому що Єльтіар дійсно дуже добрий та емпатічний, але є нюанс. Як то кажуть, краще не зли мене. Але навіть це у делірійців під контролем.
P.S. Картинка дійсно це рідна планета навігатора.
Фантастику не читала давно. Але почала з данной книги та зрозумила, що фантастика може бути социальной в тому числи. Автору натхнення!
Yana Korl, Можливо, це шанс почати відкривати для себе книги даного жанру? Дякую за увагу до першої частини, сподіваюсь, вам сподобалось. Тому що друга в процесі)
Шановний авторе. Враження, що Ярослава та я жили на одній вулиці, або зовсім поруч. Така собі "своя" дівчина, звичайна, можна сказати. Але прийшов час Х, і вона змогла стати командиром, поки що суто номінальним, космічного корабля. І зібрати біля себе як мінімум двох людей/іншопланетян. Думаю, це тільки початок. Натхнення вам!
Аркадій Щоткін, Так, інколи звичайна людина, яку ми бачимо кожен день, може виявитись супергероем. Або супергероінею, як Ярослава. Бо ми, насправді, до еінця не знаємо, хто ми є, та на що здатні. І тільки ті везунчики, які знайшли в собі сили піти за кордони своїх можливостей, дізнаються про це. Робіть - буде вам по справам вашим. Приємного читання)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати