Глава 10

    Першою прокинулася дівчина. Вона не стала сідати, просто розплющила очі, та трішечки піднялася,  спершись на лікті. І з такого положення почала уважно оглядати приміщення. Погляд ковзав по стінах, потім перейшов на сидячу біля сканеру Мері-Енн, яка трішечки задрімала в очікуванні, коли прокинуться новоприбулі. 

  Мабуть, від цього погляду медикиня сіпнулася, випрямила спину, та побачила, що через прозоре скло гостя пильно та уважно дивиться на неї. Першою реакцією Мері-Енн була посмішка, на яку дівчина відреагувала легким підняттям кутків губ. Позначила - я все бачу, але поки так.

   Медикиня віддала команду, і кришка почала відкриватись, даючи можливість іншопланетниці встати. Або просто сісти рівно у сканері. Вона обрала другий варіант, все так же уважно дивлячись на Мері-Енн.

- Привіт, - медикиня сподівалася, що базовий англійський буде зрозумілим для людини, яка вчилася на Землі. Так воно і виявилося.

- І тобі не хворіти, - відповіла Джуел. Але представлятися не стала, очікуючи, що буде далі.

- Мене звати Мері-Енн, - тут паузу взяла вже землянка, бо в будь яку гру можна грати вдвох.

- Джуел, - коротко відповіла дівчина, і знову замовкла.

-"Дивно" - подумала медикиня, - " Так в них навчають ксенопсихологів? Зайвого не скажи, слідкуй за тим, що саме транслюєш. Хоча, задля першого контакту це, напевно, вірно"

- Я з планети Земля, - продовжила знайомство Мері-Енн. - Але є нюанс.

Вона вирішила поки що не казати, що це за нюанс, і так розмова йшла туго.

- Планета Ранкар, - ввічливо сказала Джуел. - Моя батьківщина. Навчаюся на Землі. 

Невідомо, скільки б ще здійснювався цей обмін реверансами, але тут у другому сканері підвівся хлопець - син мільярдера.

- Джуел, ти знову чавиш в годину по чайній ложці? - зі щирою посмішкою сказав він. - А нічого, що вони нас врятували, судячи по всьому? І на зовнішній вигляд ця файна дівчина не схожа на іншопланетницю? 

Гостя зітхнула.

-"Напевно, в неї також було важке дитинство" - подумала Мері-Енн, - "на відміну від цього гарного багатого хлопа"

    Медикиня згадала англійських лордів, і її трішечки занудило. Непокарана безкарність робить з людини страшного монстра. А містер Тейлор молодший вів далі:

- Я зараз розповім, що пам'ятаю, а потім ви, можливо, вирішите сказати нам, що сталося після того. Отже, цей рейс повинен бути стандартним, як ще чотирнадцять до того. Бухий капітан, зброяр, який не знав різницю між автоматичною стріляниною та прицільною. І купа четверокурсників, серед них і ми, деякі з котрих намагалися чомусь навчитися. От, наприклад, як дівчина перед вами, - Алан кивнув на Джуел. - Рідкісна блондиниста перлина серед звичайних студентів.

   Блондиниста перлина навіть не посміхнулася. Чи то так задовбав її однокурсник, чи це в принципі, було їй не властиво. 

- А потім на нас напали космічні пірати, - продовжив тим часом Алан. - Це така подія, про можливість якої будь хто знає, але коли це стається в реальності, люди зазвичай дуже шоковані.  Наш капітан взагалі з хвилину намагався зрозуміти, що ж це коїться. В його виправдання можу сказати, думка про напад на навчальне судно без корисного вантажа - це останнє, що може прийти в голову.

- Але наш капітан все ж таки роздуплився, та наказав відкрити вогонь у відповідь. На жаль. - Алан видихнув, все ж таки він, напевно, пам'ятав останні хвилини перед тим, як впасти у забуття.

- Шанс на таке попадання - один з мільйона, - тихо сказала Джуел. - І нам він випав. 

- А все ж таки ми везунчики, - з кривою посмішкою відповів Алан. - Бо було наше чергування в рубці. Інакше вилетіли б ми, як інші кадети, з повітрям в космос через цю грьобану діру. Вибачаюся. 

- Цю діру ми бачили, - похитала головою Мері-Енн. - Співчуваю вашим втратам.

- Вони були дурні, невдахи, але це не привід таким чином вмирати, - похмуро процідив Алан. - І я б сказав, що знайду покидьків, які напали на мирне судно,та заставлю пережити те саме, але...

- Але, - Джуел багатозначно подивилася на сокурсника, а потім повернулася до Мері-Енн і додала, - Але є нюанс.

- Далі я пам'ятаю тільки, як гарячково прив'язував нас до чогось на підлозі, що могло зійти за кріплення, - Алан замовк.

- Ваш корабель винесло досить далеко від Землі, - обережно почала Мері-Енн. - Не багато, не мало 7800 світлових років.

- Не відстань в світі гіперпросторових тунелів,- відмахнувся містер Тейлор молодший. - Тут все вимірюється іншими категоріями. Але вибачте за те, що перебив.

- Ми, екіпаж корабля "Ластівочка", почули сигнал мейдей, та прийшли на допомогу. Але рятувати вже не було кого. Є запис з дрона, - медикиня зітнулася,- на ньому можна побачити мертву людину в скафандрі, яка плаває в повітрі під стелею приміщення, де ми вас знайшли. 

- Напевно, це капітан, - зітхнув Алан, - Більше нема кому. Шкода.

- Інших... ми не знайшли, - продовжила дівчина, проковтнувши слово "трупи". - Хоча і не ретельно шукали. Корабель зазнав розгерметизації, всі, хто був в той момент без скафандрів, скоріш за все, загинули в одну мить. 

- От чм чим, а правилами кеп не нехтував, - згадав містер Тейлор молодший, - сказано на чергуванні знаходитись у рубці в скафандрі, то будь ласка. А шоломи пристібнули ми тоді, коли стало зрозуміло, що тхне паленим.

- Ну далі, в принципі, все, - Мері-Енн розвела руками, - Ми вас витягли, поклали на відновлення, підлікували, наскільки могли. І зараз ви знаходитесь в медичному відсіку корабля "Ластівочка".

- До флоту якої планети належить цей корабель? - одразу ж спитала Джуел.

- Ну, чесно кажучі, ні до якої, - напівзапитувально сказала медикиня.

- Вільні торгівці? - підозріло зіщулилась курсантка.

- Вільні дослідники, - відбила подачу Мері-Енн.

- В наш час таке буває? - здивувався Алан.