Глава 11

    Ельтіар згадував дитинство. Він, як багато людей в цьому віці, дуже любив лежати на спині, спостерігаючи за небом. Як вдень, коли над будинком пливли легкі лілові хмаринки, так і вночі, дивлячись на танок яскравих зірок, багато з яких були просто штучними супутниками. Навіть майбутню професію хлопець вибрав на хвилі дитячих мрій. 

     Зараз зірки були поруч - ввімкни екран, і ось вони, мерехтять на чорному небі. І червоне сонце палає, як великий м'яч, який ось ось покотиться вдалечінь. Такі спостереження завжди допомагали зосередитися на завданнях, не відволікаючись на зайве. 

     Мері-Енн в медичному відсіку не відриваючись дивилася на віртуальні екрани, які показували стан трьох землян, які знаходились на поверхні планети. Хвилюватися, начебто, не було через що, але чи покажуть прибори головне? Чи зможуть побачити?

     І тільки двійця туристів насолоджувалася завершальною частиною масажу, який вже тривав майже годину. Добре, що сканери були звукоізольовані. Нарешті прозорі кришки майже одночасно почали підійматися. Але покидати зону релаксу першим не хотів ніхто.

    Все ж таки містер Тейлор молодший зібрався першим. Син мільярдера, що тут скажеш. Спочатку він повільно сів, потім перекинув ноги до підлоги, а потім зрозумів, що одноразовий комбінезон, в якому він був після скрінінга, хутко зник у невідомому напрямі. Бо роботи ж не дурні, через тканину робити масаж. 

Він ойкнув, зрозумів, що одягу немає, оскільки його скафандр чи то проходив обробку, чи взагалі його утилізували, повернувся в сканер, а звідти спитав:

 - А чи є у вас якийсь одяг на мене?

- Подивись уважно, я поклала біля апарату, - не відриваючись від планшета сказала медикиня. - Джуел, і тобі також, сподіваюсь, розмір твій.

Поки кадети вдягалися, пристосовуючись до нового одягу, Мері-Енн дивилась усі можливі параметри, і... нічого не знаходила. 

Джуел вдягнулася, підійшла, та стала біля медикині, заглядаючи в екран.

- В нас тут деяка проблемка, - поділилася землянка, - довго розповідати, але я зараз шукаю в темній кімнаті чорного кота, якого, можливо, там і немає.

- Я б допомогла, якби могла, - запевнила Джуел, - але не знаю, про що ти говориш.

- От і я не знаю, - Мері-Енн вирішила, що досить таємниць та теорій змов, - Ти ж майбутня ксенопсихологиня? От і уяви собі організм, який може виробляти електричний струм, та передавати його за допомогою волосся.

- Як скати на Землі, - кивнула Джуел. - Еволюція. Буває.

- І ці організми в процесі тієї самої еволюції пристосувалия використовувати цю опцію, як допоможну при розмноженні.

- Креативно, - з легким захватом прокоментувала майбутня ксенопсихологиня

- Ага. Але це ще не все. Коли такі особини збираються гуртом, до електрики ще додається вібрація, яка відчувається, як звук. Чула, як мурчать коти? - про всяк випадок спитала Мері-Енн.

- В нас у гуртожитку жив кіт,  - ствердно хитнула головою  Джуел. - Тому так, знаю.

- От вони починають мурчати, та створюють резонанс.

- Вибач, а резонанс з чим? - уточнила гостя. - Або з ким?

- Між собою. Скоріш за все. Ну так, принаймні, здається спостерігачам. Тобто нам, - Мері-Енн зробила паузу, а потім продовжила. - Я не знаю, які відчуття в них під час сеанса мурчання, але схоже, що це приємно.

- Будь який натовп створює спільне поле, воно може бути агресивним, миролюбним, підозрілим.  - знизала плечима Джуел. - Але тимчасовим. А от поле країни більш стабільне, та відображає думки та патерни, які властиві людям даної території. Людина, яка не "прижилась" в певній країні просто не розділяє шаблони та звичаї місцевих, які генеруються тим самим полем. Це ази, перший курс взагалі то. Тому людей інколи дивує, чому простий пересічний громадянин планети Земля змінює місце проживання на якусь глухомань типу Груша-5, та живе там довго та повноцінно. І ніякі аргументи типу "ну не подобається тобі Земля, лети в цивілізацію, на одну з планет Співдружності" не працюють. Бо йому гарно там, на Груші-5, і більше нічого не потрібно.

- Але тут не ментальне, а цілком собі реальне поле. Вібрація, яку ми на відстані відчували через динаміки. 

- Приємна? - зацікавлено спитала  майбутній ксенопсихолог.

- Я б сказала, що так. - Мері-Енн пригадала свої відчуття під час ритуалу з обраними.

- Тобто, люди можуть доєднатися до цих вібрацій, та розділити їх. Ще й отримуючи гарні відчуття.

- Хвильовий наркоман, так це назвав Стівен, - пригадала медикиня.

- І тебе турбують наслідки? - добралася до кореня проблеми Джуел. - Чи, може, це банальна заздрість? Вибачай, таке може бути, тому я не можу не згадати про це почуття.

- Мабуть, я боюся того, що цей стан виявиться таким гарним, що вони не схочуть повертатися до реальності, - визнала Мері-Енн. - І це буде боляче.

- Боляче для тебе, так? - не здавалась гостя.

- Хей, я ж не просила психологічного сеансу, тим більше ти ксенопсихологиня - обурилась медикиня.

- Саме так, - впевнено сказала Джуел, - і ти для мене - інопланетний організм. Бо я з Ранкара, а ти землянка.

- Шах і мат. - визнала Мері-Енн, а потім продовжила - звичайно, це буде боляче саме для мене. Бо їм всім там, напевно, добре.

- Але повернемося до нашіх котів у чорній кімнаті, - вела далі гостя. - Якщо ви не в полі, а вони так, то це може бути тому, що вони виходили на поверхню.

- Вони підключились до мережі, коли були у поселенні, - визнала медикиня.  

І тут Джуел показала на екран, пригортаючи увагу до зміни в показниках.

- Вони прокидаються, всі троє.

- Звідки ти... - почала було Мері-Енн.

- Читати показники нас також вчили. На другому курсі, - мило посміхнулась ксенопсихологиня

- Як там тебе назвав Алан? Рідкісна блондиниста перлина? А де, до речі, він сам? - Мері-Енн озирнулася, але нікого не побачила.