Глава 9

     Ярослава прокинулася, та трішечки полежала, утримуюючи себе від того, щоб одразу вскочити на ноги, та бігти по справах. Спочатку вона як слід потягнулася в ліжку, відчуваючи своє тіло, яке дуже добре виспалося, і тому було наповнене енергією. Ліжка у  челноку,  звичайно, не були такими зручними, як на кораблі, та й розташовані були в загальному приміщенні, але це все одно було гарніше, ніж брудна холодна підлога її останнього земного притулку.

-" Скільки ще я буду ловити  флешбеки?" - спитала подумки себе дівчина, і сама ж собі відповіла. - "Мабуть, до кінця життя. І ніякі іншопланетні дива цього не зможуть остаточно стерти"

    Вона таки встала з гарним настроем, і побачила, що Робіна вже у приміщенні немає. Ліжко Стівена було порожнє, але, судячи по червоному вогнику на двері душа, розвідник також  встав.

   Через півгодини всі троє ходили навколо  челнока, роздивляючись нічні сліди, коли спрацював сигнал тривоги. Одразу ж активувався протокол підтримки, з люка вилетіло додатково два великих, гарно озброєних дрона, які зайняли місця з обох боків челнока 

- А ну, марш всередину, - скомандував Стівен Ярославі, і та швидко піднялася по сходах, але люк зачиняти не стала. Натомість дістала бластер, та приготувалася допомагати хлопцям, якщо це буде потрібно.

    Система стеження сигналізувала, що з лісу неквапно рухається великий органічний об'єкт.

- Наш хробак повертається ловити сонечко, - припустив Стівен.

- Точно, он, диви, виповзає з під дерев, - дулом вказав на ціль Робін.

- Ви ж не будете по ньому стріляти просто так? - з тривогою спитала Ярослава.

- Сподіваюся,  до стрілянини не дійде, - Стівен уважно дивився за рухами тварини.

- І пам'ятайте перше правило, - з орбіти підказала Мері-Єнн. - Можливо, він боїться вас більше, ніж ви його.

    Хробак тим часом повністю виповз на пляж, підняв ту частину, яка заміняла, мабуть, йому голову, та витрищився в сторону челнока, гойдаючися при цьому в різні боки. Потім знов розпластався по землі, і змінив напрямок руху, по великому колу огинаючи незнайомий предмет. Навіть прискорився трохи, щоб швидше дістатися до океану.

 - В якості їжи він нас не розглядає, от і добре, - задоволенно констатував Робін.

 - Ну, ми ж не риби, - сказав Стівен, ховаючи зброю. - І не світимося, як сонце.

Хробак тим часом зайняв свою звичайну позицію у воді, та почав чекати якусь необачну морську тварину, яка стане його сніданком.

- Мері-Єнн, а що там з нашими туристами? - поцікавився Робін. - Вони  прийшли до тями?

- Ні. Поки що ні. Я утримуюю їх уві сні навмисно, даючи відновитись організмам. Але ми виявили, що і хлопець, і дівчина чіповані. А далі дуже цікаво. Роксолана пробила по своїй базі цих двох. Вони студенти закладу, який називається Вест Пойнт. Останній курс навчання.

- Закладу! - втрутилась в розмову Роксолана. - Ну якщо найпрестижнішу воєнну академію Америки називати закладом, то все вірно. - і вона замовкла, даючи можливість подумати над цими словами.

- Золота молодь, - простягнула з прононсом Ярослава, - цвет, так сказать, американського суспільства. 

Робін, Стівен  та Єльтіар, які про мілітарні академії знати не знали, віддали перевагу мовчанню. 

- Але це не все, - продовжила Мері-Єнн.  - Роксолана, можна так сказата, випотрошила чіп до останнього байта, і з'ясувалося, що хлопець, якого, до речі, звуть Алан Тейлор це син мільярдера Джорджа Тейлора. 

- Трудный ребенок, частина третя - Ярослава схопилася за голову. 

- Ну, він вже не дитина, - заперечив Єльтіар. - І чомусь мені здається, що твоє ставлення до цього курсанта дуже випереджене. 

- Поспілкуєшься хоч раз з такими "діточками", все одразу зрозумієш, - сказала, як відрубала Ярослава, - Мамини черешеньки тобі здадуться Гераклами у порівнянні з ними.

- Гарний набір слів, - похвалив Стівен, - Але нічого не зрозуміло. Тому пропоную залишити в спокої містера Тейлора  молодшого, та перейти до дівчини.

- Джуєл Дара, двадцять чотири роки. Навчається по гуманітарній програмі для іншопланетників. Батьківщина - Ранкар, планета земного типу, яка не є колонією Землі. Сирота. Спеціалізація - ксенопсихолог. 

- А містер Тейлор на кого навчався? - поцікавився Робін

- Пілот-навігатор, - відповіла Мері-Єнн.

      Ярослава мовчала, колупаючись ногою в піску. Вона розуміла, що виглядає не дуже толерантною, особливо для командира корабля, але нічого не могла з собою зробити. Дитинство, в якому не було особливої розкоші, панельна хрущоба, батьки, які приходять додому запізно, та не дуже мають сили розбиратися з дитячими проблемами. Одяг з ринку, мобілка економ класу. 

     І, одночасно, в одному місті з її родиною - золота молодь. Круті тачки у вісімнадцять, одяг з за кордону, айфони та айпади. А ще тверда впевненість, що світ цілком та повністю належить їм. Тільки доріжку червону зараз застелять. 

 - Ярославо, - тихенько покликав її Стівен, створивши окремий чат для них двох.

- Дурні флешбеки,  - дівчина розуміла, що якщо зараз заплаче, навіть сльози витерти буде неможливо.

- Важкі, - виправив розвідник, - Немов би ти женешся за буйволом, стріляєш, а він, замість того, щоб бігти, обертається на тебе. А роги в буйвола, я тобі скажу, дуже гострі. 

- Я так це бачу, - Ярослава повернулася до загального чату. - Залишимо людей в спокої. Прокинуться, там будемо розмовляти. А зараз в мене заплановано переліт до поселення, та розмова з вибраною, частина друга. Робіне, Стівене, ви залишаєтеся тут?

- Капсули в нас дві, тож Робін може залишитися для вивчення океану, запустити підводний зонд, а я полечу з тобою. Потрясу шамана, або місцевих, бо вже декілька днів ми спілкуємося, а інформації - кіт наплакав. Тільки то й зрозуміло, як виглядали ці Сини Неба.

- А мені цікавий організм іншопланетниці, -сказала  Мері-Єнн, - тільки но чергування відбуду, та бігом вивчати.

- Іншопланетницю звуть Джуєл Дара, - нагадав Стівен, - і вона не організм, а жива дихаюча істота.