Глава 8

     Ярослава прокинулась, та трішечки полежала, утримуюючи себе від того, щоб одразу вскочити на ноги, та бігти по справах. Спочатку вона як слід потягнулася в ліжку, відчуваючи своє тіло, яке дуже добре виспалося, і тому було наповнене енергією. Ліжка у  капсулі, звичайно, не були такими зручними, як на кораблі, та й розташовані були не в окремих приміщеннях, але це все одно було гарніше, ніж брудна холодна підлога її останнього земного притулку.

-" Скільки ще я буду ловити  флєшбекі?" - спитала подумки себе дівчина, і сама ж собі відповіла. - "Мабуть, до кінця життя. І ніякі іншопланетні дива цього не зможуть остаточно стерти"

    Вона таки встала з гарним насторєм, та побачила, що Робіна вже у приміщенні немає. Ліжко Стівена також було порожнє, але, судячи по тому, як в душі лилася вода, розвідник також вже встав.

   Через півгодини всі троє совались біля капсули, роздивляючись нічні сліди, коли спрацював сигнал тривоги. Одразу ж активувався протокол підтримки, з люка вилетіло додатково два великих, гарно озброєних дрона, які зайняли місця з обох боків капсули. 

- А ну, марш всередину, - скомандував Стівен Ярославі, і та швидко піднялась по сходах, але люк зачиняти не стала. Натомість дістала бластер, та приготувалась допомагати хлопцям, якщо це буде потрібно.

    Система стеження показувала, що з лісу неквапно рухається великий органічний об'єкт.

- Наш хробак повертається ловити сонечко, - припустив Стівен.

- Точно, он, диви, виповзає з під дерев, - дулом вказав на ціль Робін.

- Ви ж не будете по ньому стріляти просто так? - з тривогою спитала Ярослава.

- Сподіваюсь, до стрілянини не дійде, - Стівен уважно дивився за рухами тварини.

- І пам'ятайте перше правило, - з орбіти підказала Мері-Єнн. - Можливо, він боїться вас більше, ніж ви його.

    Хробак тим часом повністю виповз на пляж, підняв ту частину, яка заміняла, мабуть, йому голову, та витрищився в сторону капсули, гойдаючись при цьому в різні боки. Потім знов розпластався по землі, і змінив напрямок руху, по великому колу огинаючи незнайомий предмет. Навіть прискорився трохи, щоб швидше дістатися до океану.

 - В якості їжи він нас не розглядає, от і добре, - задоволенно констатував Робін.

 - Ну, ми ж не риби, - сказав Стівен, ховаючи зброю. - І не світимося, як сонце.

Хробак тим часом зайняв свою звичайну позицію у воді, та почав чекати якусь необачну морську тварину, яка стане його сніданком.

- Мері-Єнн, а що там з нашими туристами? - поцікавився Робін. - Вони  прийшли до тями?

- Ні. поки що ні. Їх утримують уві сні спеціально, даючи відновитись організмам. Але ми виявили, що і хлопець, і дівчина чіповані. А далі дуже цікаво. Роксолана пробила по своїй базі цих двох. Вони студенти закладу, який називається Вест Пойнт. Останній курс навчання.

- Закладу! - втрутилась в розмову Роксолана. - Ну якщо найпрестижнішу воєнну академію Америки називати закладом, то все вірно. - і вона замовкла, даючи можливість подумати над цими словами.

- Золота молодь, - простягнула з прононсом Ярослава, - цвет, так сказать, американського суспільства. 

Робін, Стівен  та Єльтіар, які про мілітарні академії знати не знали, віддали перевагу мовчанню. 

- Але це не все, - продовжила Мері-Єнн.  - Роксолана, можна так сказата, випотрошила чіп до останнього байта, і з'ясувалось, що хлопець, якого, до речі, звуть Алан Тейлор це син мілліардера Джорджа Тейлора. 

- Трудный ребенок, частина третя - Ярослава схопилась за голову. 

- Ну, він вже не дитина, - заперечив Єльтіар. - І чомусь мені здається, що твоє ставлення до нього дуже випереджене. 

- Поспілкуєшься хоч раз з такими "діточками", все одразу зрозумієш, - сказала, як відрубала Ярослава, - Маміни черешеньки тобі здадуться Гераклами у порівнянні з ними.

- Гарний набір слів, - похвалив Стівен, - Але нічого не зрозуміло. Тому пропоную залишити в спокої містера Тейлора- молодшого, та перейти до дівчини.

- Джуєл Дара, двадцять чотири роки. Навчається по гуманітарній програмі для іншопланетників. Батьківщина - Ранкар, планета земного типу, яка не є колонією Землі. Сирота. Спеціалізація - ксенопсихолог. 

- А містер Тейлор на кого навчався? - поцікавився Робін

- Пілот-навігатор, - відповіла Мері-Єнн.

      Ярослава мовчала, колупаючись ногою в піску. Вона розуміла, що виглядає не дуже толерантною, особливо для командира корабля, але нічого не могла з собою зробити. Дитинство, в якому не було особливої розкоші, панельна хрущоба, батьки, які приходять додому запізно, та не дуже мали сили розбиратися з дитячими проблемами. Одяг з ринку, мобілка економ класу. 

     І, одночасно, в одному місті з її родиною - золота молодь. Круті тачки у вісімнадцять, одяг з за кордону, айфони та айпади. А ще тверда впевненість, що світ цілком та повністю належить їм. Тільки доріжку червону зараз застелять. 

 - Ярославо, - тихенько покликав її Стівен, створивши окремий чат для них двох.

- Дурні флєшбекі, - дівчина розуміла, що якщо зараз заплаче, навіть сльози витерти буде неможливо.

- Важкі, - виправив розвідник, - Немов би ти женешся за буйволом, стріляєш, а він, замість того, щоб бігти, повертається до тебе. А роги в буйвола, я тобі скажу, це шось. 

- Я так скажу, - Ярослава повернулась до загального чату. - Залишимо людей в спокої. Прокинуться, там будемо розмовляти. А зараз в мене заплановано переліт до поселення, та розмова з вибраною, частина друга. Робіне, Стівене, ви залишаєтеся тут?

- Капсули в нас дві, тож один може залишитись для вивчання океану, запустити підводний зонд, а я полечу з тобою. Потрясу шамана, або місцевих, бо вже декілька днів ми спілкуємось, а інформації - кіт наплакав. Тільки но й зрозуміло, як виглядали ці Сини Неба.

- А мені цікавий організм іншопланетниці. -сказала  Мері-Єнн, і продовжила розчаровано, - тільки но чергування відбуду, і бігом вивчати.