Глава 4

      Через два тижні наявні на кораблі люди зібрались у рубці. Увесь цей час і новачки, і старички кожну ніч отримували нову порцію інформації, а вдень намагались з теоретичних знань зробити практичні. Опановували керування кораблем, володіння зброєю, навичками спілкування. І тепер, коли Мері-Єнн почувалась добре (хоча кошмари ще довго будуть переслідувати дівчину), потрібно було все ж таки визначити головну мету та подальші дії.

 - "Мабуть, всі чекають, що я почну," - подумала Ярослава. - "Я ж призначила себе командиром. А до речі, як буде командир у жіночому роді? Командирка? Ой, що я несу! І чому так страшно сказати це? І як почати?"

- Доброго вечора, ми з України! - вирвалось у дівчини.

- Героям слава! - підморгнув Стівен, примусивши Ярославу трішечки отетеріти. - Давай, не тягни танка за дуло, окресли у слова те, що всі давно вже зрозуміли.

- Ну якщо так, - Ярослава по черзі подивилась на всіх присутніх, і в їхніх очах вона не побачила ані нетерпіння, ані презирства, ані злоби - тільки спокій та прийняття  того, що зараз буде озвучено.

- Що ми тут маємо по факту? Один іншопланетник, дві людини з минулого, яке для них дуже таке сучасне, дослідник з паралельного світу, і землянка, яка перша знайшла цей чудовий корабель. Або він знайшов ії. А мета в нас на зараз подивитись цей світ, бажано при цьому ще вижити. Роксолано! 

- Так, командире Ярослава?

- Де ми зараз у часово-просторових координатах знаходимося?

- 1497 вік від народження Христова, на острові, який носить назву Велика Британія, у звичайному пространстві.

- А ми можемо перенестись у 2022 рік? - спитала Ярослава, та затамувала подих.

- Нажаль, ні. Наразі недоступний час з 1991 по 2222рік. Мені шкода, - додала після паузи штучна особистість.

- Як вам подобається 2222 рік? - спитала Ярослава, намагаючись не хлюпати носом.

- Ніяк, бо ми там ще не були, - Мері-Єнн сумно посміхнулась, і додала. - Я сподіваюсь, там не полюють на відьом.

- А ви знаете, ми зараз, можливо, самі можемо полювати, - Єльтіар підвів очі до стелі, немов би вишукуючи Роксолану, але не звертаючись до неї на ім'я. - На усяких поганців, які заважають хорошим людям нормально жити.

У рубці наче хвиля ментальна пройшла. Мабуть, дітьми всі бачать себе головними героями-рятівниками, борцями за справедливість, такими собі  суперменами або супер жінками. А потім життя вносить корективи, і бажання рятувати людей та змінювати правила гри зникає, як не було. Але бажання про ідеальний світ, та своє прекрасне місце у ньому залишається. 

- Коли я дивлюсь на гілку папороті, я бачу всесвітню гармонію, - неголосно сказала Мері-Єнн, і, не почувши зауважень, продовжила:

- Піднімаючи очі до неба, я бачу сотні тисяч зірок. Вони розкидані по простору, але, якщо наблизитись, то виявиться, що кожна зірка та зіркова система підкоряється єдиним законам, які не дають цим вогняним шарам зірватися з міста. Вивчаючи людське тіло я знов бачу не хаос, а систему, яка дивовижно працює. 

- Ти хочеш сказати?- це Єльтіар.

- Ми повинні були зібратись усі разом. Так, сутності, яких ми не можемо знати, доклали до цього зусиль. Чи вони знають більше, ніж ми, чи це примха, чи експеримент. Неважливо. Я хочу пройти цей шлях. Разом з вами. 

- Ну тоді й балакати нема про що, - Стівен прокрутився у кріслі навколо себе. - Кажете 2222 рік? Ну то запрягайте волів, чи шо?

- Потужність двигунів нашого зорельота  десь пару мільйонів волів,- гмикнула Ярослава, а потім посерьознішала, і сказала, - я хочу показати вам дещо. Роксолана! Ввімкни усі камери та починай поступово підіймати корабель.

- На яку висоту?

- Виводь нас не геостаціонарну орбіту.

І знову підлога та стеля почали ставати прозорими, поки не розтанули до останнього клаптика. З видимого в рубці залишилось п'ять крісел, в яких зручно розмістились присутні.

- Зараз ви побачите дуже потужне видовище, - пообіцяла Ярослава. - прохання в обморок не падати.

Корабель поступово набирав висоту, і земля під ним змінювалась. Все меншими та меншими ставали будинки, потім вони злились у коричневу пляму, потім дерева перетворились на дивну траву. А от і важкі сірі хмари, через які, як через туман, швидко пройшов зорельот.

Присутні видали порцію охів та ахів, але головне було попереду. 

Білий килим закрив землю, тож тепер стало видно зірки. Поки що, як дрібні яскраві крапочки на темно-синьому небі. На висоті двадцяти километрів стало можна побачити згори Велику Британію, та частину Європи. Потім корабель піднявся ще вище, і  відкрилась класична картина погляду на Землю з космосу. Тепер зорі вже не були крихітними цятками, вони сяяли на чорному тлі космосу, і від цього перехоплювало подих.

- На цьому шарику ми з вами і живемо, - стиха сказала Ярослава. - Але, кажуть, таких шариків ще дуже багато у всесвіті. 

- Я хочу зробити буси з таких шариків, - з розумним виглядом простягнув Стівен.

- Будуть тобі і буси, і чергування по їдальні, і всі інші приємні моменти космічного життя, - пообіцяв Робін. - А ще я навчу тебе видобувати полум'я без сірників. Про всяк випадок.

- Я виріс у племені мисливців, то я тебе самого навчу...

- Хлопці, мірятися племенами будете потім. Роксолано, що ти можеш нам розповісти про 2222 рік? З того, що нам може згодитися, щоб не просто з'явитись там, але й не накласти головою через незнання правил гри.

Роксолана трішечки помовчала, а потім почала розповідь.

      Людство повторно вийшло в космос у 2053 році. Місія на Марс, яка була успішна лише частково. Але колонія на червоній планеті усе ж була заснована, і продовжувала своє існування і у 2222 році. До 2079 року людство пересувалось по космосу за рахунок примітивних двигунів, але потім, після великої кількості експериментів, був винайдений так званий "принцип Ямамото". Швидкість зорельотів збільшилась майже втричі, але переліт на великі відстані все ще залишався недоступним. Деякі країни почали будувати кораблі, використовуючи нову технологію, але прорив здійснився у 2096 році. Два єнтузіасти, Дюбуа та Панченко, які взагалі-то вивчали простір навколо Плутона, відкрили перший в історії Землі гіперпросторовий тунель.