Глава 8

  Ярослава трішечки притримала ногу, насолоджуючись урочистістю момента. Вона, командир Понирко, зараз вперше доторкнеться до грунта іншої планети. 

   Робін та Стівен за метрів двадцять від зони висадки спостерігали цей процес. Побачивши, що дівчина зійшла таки на землю, Стівен помахав рукою. Десь за частоколом дерев відсвічував шаман, який також вирішив подивитись на маленький корабель прибульців. 

- Зараз нас тут більше, ніж на орбіті, - сказав Робін. - І мені це не подобається.

- Розслабся, Мері-Єнн тебе не пустить на корабель, хоч би вона залишилась там наодинці, - Ярослава оглядала місцевість, одночасно перевіряючи, чи все в неї на місті - зброя, запаски та ще деякі дрібниці.

Шаман тим часом бочком-бочком підібрався ближче, та з поклонами почав наближатися до землян, піднявкуючи шось під ніс. Перекладач видав фразу:

- О велика життедайнице, вітаю тебе у нашому поселенні. 

 - Вдалого полювання та доброї їжі твоїм воінам, - видала Ярослава. Потім трішечки помовчала, і продовжила:

 - Давайте ритуальну частину скоротимо, і перейдемо до суто практичних речей. 

Посланець духів відповів в тому русі, що він згодний, ось вхід, чоловіки наліво, жінки направо. 

      До Ярослави підійшла аборигенка явно вже літнього віку, та жестами (немов би не бачила, що з прибульцями можна розмовляти), покликала дівчину за собою. 

      Так вони пройшли тунелями розгалуджень десять, та потрапили у хід, який був підсвічений трішечки іншими кольорами. Не аварійне освітлення, а шось більш схоже на те світло, коли в пологовому будинку вмикають сині лампи. Провідниця підійшла до однієї з хуткорозчиняючихся дверей, та знов таки жестом запросила дівчину заходити. Двері за Ярославою так само миттєво зачинились, але вона вирішила не панікувати, а спочатку подивитися, куди ж потрапила.

      Кімнатка була невелика, гарно обставлена. Широке велике ліжко з ковдрою, стіл, стілець, шафа та величезна пухнаста подушка на підлозі. На стільці сиділа дівчина кволого вигляду, з закрученим в одну велику гульку мідного кольору волоссям. Вона підняла погляд на увійшовшу іншопланетницю, зітхнула, та знов повернулась до своєї справи - втикати у підлогу.

   -" Анемічне якесь створіння,- " вирішила Ярослава, - "користі від розмови з такою не буде".

     І вона шагнула просто в двері, сподіваючись на те, що є датчик руху, або шось подібне. І виявилась правою - перешкода зникла, а коли Ярослава потрапила  до коридору, з'явилась знову.

    Там вже чекала провідниця, яка здивовано підняла бров, мовляв "швиденько ти якось".

- Ні, ні, -  замотала головою дівчина, - дайте порозмовляти з кимось іншим. Ця дівчина, боюся, зараз засне від виснаження.

  Аборигенка знизала плечима, і показала на другий вхід, трішечки далі по коридору. 

  Наступні двері відкрились в кімнату, яка була обставлена точнісінько так, як і попередня. Але з порога Ярослава побачила, що мешканка кімнати сиділа на подушці, і третє око в неї було розплющене.

 -"Ото я невчасно, мабуть," - тільки встигла подумати землянка, але місцева махнула рукою, запрошуючи підходити. 

  Поки дівчина підіймалась з подушки, Ярослава встигла трішечки роздивитись новеньку. 

       Волосся. Зблизька ставало зрозуміло, що біленькі волосини нагадують тонесенький мідний дріт. Тому і можуть утримуватись у будь яких божевільних для людського ока зачісках. В даному випадку волосинки-дротинки по спіралі закручувались починаючи з потилиці, обвиваючи голову, і знов уходили кудись вглиб. Обидва ока були сірого кольору, так само підведені білою лінією, як і під час ритуалу. Аборигенка була висого зрісту, але не "подмухай - полетить". Здавалося,  вона сама якщо схоче, може  дунути так -  мало не буде.

- Вітаю тебе, вибрана, - нарешті зважилась порушити мовчання Ярослава.

-  І тобі вітаннячко, Дочка Неба, - з посмішкою відповіла дівчина.

 - Мене звати Ярослава, - сказала землянка.

 - Моє ім'я Ясс_Мур, - почула Ярослава у відповідь.

  Ще декілька секунд вони роздивлювались одна одну, а потім Ясс_Мур вказала на стілець, а сама забралась з ногами на ліжко.

 - Що привело тебе в мої покої? - поцікавилась нарешті  вибрана.

 - Та тут таке діло... - Ярослава затнулась, думаючи, як розповісти про труднощі перекладу, та намагання шаману уникнути відповідей. Але Ясс_Мур, здається, зрозуміла сенс запитання, тому почала не стільки розповідати, скільки показувати. Землянка тильки дивувалась, наскільки виразними були при цьому її жести. 

   Досить давно, коли ще її прабабка не народилась на світ, в поселення прилетіли прибульці. Діти Лісу не запам'ятали, як саме іншопланетники називали себе, бо для місцевих вони стали Синами Неба. Ці істоти були добрі, навчили аборигенів будувати тунелі під землею, та обладнали їх за допомогою своїх технологій.

   Спочатку Ярослава розуміла не все, та й перекладач через слово робив пропуски, але через деякий час до неї прийшло відчуття, що все, сказане Ясс_Мур, сприймається не на рівні слів та переклада, а  десь глибше. Вона, нарешті, спіймала когеренцію з вибраною. 

 - Дивись,  - начебто зазвучав в голові у Ярослави голос Ясс_Мур, - моє волосся. - Дівчина тряхнула головою, і зачіска почала розпадатися. Щоб прискорити процес, Ясс_Мур запустила туди руки, та активно допомогла процесу. Врешті решт плавними хвилями воно вклалось на плечі. Вибрана зосередилась, заплющила обидва ока, але розплющила третє, і тоненькі дротинки почали потріскувати.

 - Електрика, - про себе вигукнула землянка, але цей уявний імпульс підхопила Ясс_Мур, і ствердно хитнула головою. На її обличчі був такий вираз, начебто відбувається шось ну дуууже приємне. Декілька секунд волосся ще видавало звуки, а потім вибрана с жалем перервала процес, розплющивши пару гарних сірих очей. Одночасно з цим заплющилось і третє око.

  - Було, - зрозуміла Ярослава, але по шкодній посмішці Ясс_Мур ставало зрозуміло, що це тільки початок.