Глава 14

    Екіпаж "Ластівочки" залишався без зв'язку зі своїм командиром вже півтори години. Кожен переживав цю подію на свій манер. Але нервова напруга  щохвилино ставала  дедалі помітнішою. Лише Джуел відволікалася тим, що вивчала інформацію, яку накопичили розвідники під час перебування на планеті. Це здавалося трішечки бездушним, але всі розуміли, що наслідки втрати контролю для ранкарки будуть фатальніші, ніж для інших. 

   - Робіне, Стівене, а ви нічого не відчуваєте? - спитала розвідників Мері-Енн, - Ви ж були підключені до мережі? 

- Я відчуваю бажання спати, але не сильне, - сказав Робін, - це можеть бути наслідки того, що графік за останній час був збитий, і тепер організм намагається "добрати" сну.

- Неможна виспатися наперед, на жаль,- зітхнула Мері-Енн. - А ти, Стівене?

- Хочеш, скажу несподівану річ? Я не хочу спати, я хочу істи, - здається, розвідник намагався пожартувати.

- Ну, істи ти хочеш завжди, як будь-який молодий зростаючий організм. 

- Продовжуйте спілкуватися, такої кількості інформації для дослідження в мене ще не було, - тонко підколола Джуел.

- А тема яка? - поцікавився Ельтіар.

- Поведінка земних видів в умовах стресу, пов'язаного з невизначеністю.

- Я не земний вид, - сказав навігатор, - По мені непомітно, о маленька зеленоброва феє?

- Виявляється, Ельтіар також може жартувати, - посміхнувся Робін.

- Шах, - признала ксенопсихологиня.

- Мата не буде, бо наш навігатор спілкується виключно в культурному русі, - похвалила Ельтіара Мері-Енн.

  Раптом (а коли це було інакше), зі стелі Роксолана повідомила:

- Корабель народу цуркх викликає "Ластівочку". Прийняти виклик?

- Ми його давно вже прийняли, власне я так з тих пір, коли відмився від бруду, та змінив ім'я, - сказав Стівен неголосно.

А Ельтіар відповів:

- Прийняти виклик.

На екрані з'явилась ящірка, і екіпаж почав розидивлятися її, намагаючись зрозуміти, чи це вчорашня, чи вже нова.

- День продовжується, вітаю вас з цим, - церемонно привітався іншопланетник.

- День майже закінчився, і ми б хотіли дізнатися, де зараз наш командир, - не менш ввічливо сказав Ельтіар.

- З нею все гаразд, невдовзі командир Понирко повернеться додому. З нашою великою вдячністю.

-"Вдячність до кишені не покладеш,"- подумала Джуел, але в розмову вступати не стала. Хто знає, які там  відносини між ящірками та людьми на даний момент. Напортачити  на звук раз можна.

- А коли це невдовзі?-  все ж таки уточнив навігатор.

- На протязі стандартної години, - ящірка схилила голову.

- А що взагалі там відбувається? - продовжив розпитування Ельтіар, але представник народу цукрх тільки сказав:

- Ви все дізнаєтесь дуже скоро, - і вимкнув екран.

- Цікава в них манера, - Джуел заправила локон за охайне вушко. - Пафосне вітання, а потім ані нам дякую, ані вам до побачення.

- Напиши по цій темі  курсову роботу, - запропонував Стівен. - Сини Неба точно всі іншопланетники, без виключень.

- Допиши собі бал за файний жарт, - відгукнулась ксенопсихологиня,  зрівнюючи рахунок.

- До вас пару дротів кинути, один на одного підключити,  буде генератор гарного настрою, - сказав Робін,- причому безкоштовний.

- Тому продовжуйте, - заохотив Алан, - нам ще годину чекати, то краще я послухаю вас.

   Ярослава прокинулася не завдяки гучним звукам, як було минулого разу, а тому, що почала чухатися ліва п'ятка. Всі, хто колись стикалися з цим, будучи взутими, знають, який це стрьом. А тут ще додалася неможливість зняти взуття, бо атмосфера планети цьому не сприяла. Тому дівчина підвела голову, переконалася, що все в порядку, і тільки потім сіла в кріслі. І одразу наштовхнулася на зацікавлений погляд Оліс.

   Але почухати п'яту було дуже важливо, тому Ярослава декілька разів пнула підлогу, зрозуміла, що так це не працює, і обернулася до іншопланетниці.

- І шо? - спитала дівчина, - А далі буде?

- Звісно, буде, - коли Оліс посміхалася, то виглядала, як дуже гарна, та доброзичлива дівчина. - Ви тут таку кашу заварили, ви б знали.

- Ми? - здивувалась Ярослава, - А до чого тут ми?

- Ну, спочатку ваш корабель якимось дивом потрапив в район наших навчань, які були цілком засекречені. Ти б знала, як розлютилося  начальство, вони вирішили, що це зрада. Від моментального знищення вас врятувала одна підозра, про яку я зараз не скажу. Просто тому, що ви про це ані сном ані духом, а підозра не є встановленим фактом.

- Ну дякую велике, - буркнула Ярослава, в якої все ще чухалася п'ятка, і тому сильної вдячності дівчина не відчувала.

- Потім ми вилітаємо на плановий "шанс на доторк" - і тут знову ви. - Оліс  подивилася на землянку. - І ви не просто присутні, ви зконтактували саме з тим поселенням, яке цього разу буде приймати участь в процедурі.

- Так, шаман казав нам, що не всі поселення мають стосунки з Синами Неба, - згадала Ярослава. - Ну, пощастило, так інколи буває.

- І пощастило вам як раз напередодні того часу, коли прибув корабель народу цуркх, з нашими представниками на борту.

- Співпадіння, - вперто гнула свою лінію Ярослава.

- Ага. А ще ти з порога видала  таємницю, про котру ящірки не знають і досі, - здавалось, Оліс дуже подобається викладати факти, як білизну - в стопочку.

- А що я сказала? -  поцікавилася землянка, - точніше, що саме. Про певний недолік  на обличчі можеш не згадувати, то я сердита була, вибачаюся.

- А які люті вибігли ці старі квочки, то ж мед для очей, - підморгнула Оліс, - мало того, що ти тицнула їх носом в певні помилки, які вони намагалися приховати, так ще й натякнула, що їх батарейки сіли.

- Ясс_Мур шось казала за батарейки, - намагалася згадати Ярослава. - А, точно, без них в мурнутів діти не з'являються. Класно взагалі то - витяг батарейку, і на тобі секс без зобов'язань.