Глава 14

    Екіпаж "Ластівочки" залишався без зв'язку зі своїм командиром вже півтори години. Кожен переживав цю подію на свій манер. Але нервова напруга  щохвилино ставала  дедалі помітнішою. Лише Джуєл відволікалась тим, що вивчала інформацію, яку накопичили розвідники під час перебування на планеті. Це здавалось трішечки бездушним, але всі розуміли, що наслідкии втрати контролю для ранкарки будуть фатальніші, ніж для інших. 

   - Робіне, Стівене, а ви нічого не відчуваєте? - спитала розвідників Мері-Єнн, - Ви ж були підключені до мережі? 

- Я відчуваю бажання спати, але не сильне, - сказав Робін, - це можеть бути наслідки того, що графік за останній час був збитий, і тепер організм намагається "добрати" сну.

- Неможна виспатися наперед, нажаль,- зітхнула Мері-Єнн. - А ти, Стівен?

- Хочеш, скажу несподівану річ? Я не хочу спати, я хочу істи, - здається, розвідник намагався пожартувати.

- Ну, істи ти хочеш завжди, як будь який молодий зростаючий організм. 

- Продовжуйте спіілкуватись, такої кількості інформації для дослідження в мене ще не було, - тонко підколола Джуєл.

- А тема яка?, - поцікавився Єльтіар.

- Поведінка земних видів в умовах стресу, пов'язаного з невизначенністю.

- Я не земний вид, - сказав навігатор, - По мені не помітно, о велика зеленобрівна феє?

- Виявляється, Єльтіар також може жартувати, - посміхнувся Робін.

- Шах, - признала ксенопсихолог.

- Мата не буде, бо наш навігатор спілкується виключно в культурному русі, - похвалила Єльтіара Мері-Єнн.

  Раптом (а коли це було інакше), зі стелі Роксолана повідомила:

- Корабель народу цуркх викликає "Ластівочку". Прийняти виклик?

- Та ми його давно вже прийняли, власне я так з тих пір, коли відмився від бруду та змінив ім'я, - сказав Стівен неголосно.

А Єльтіар відповів:

- Прийняти виклик.

На екрані з'явилась ящірка, і екіпаж почав розидивлятись її, намагаючись зрозуміти, чи це вчорашня, чи вже нова.

- День продовжується, вітаю вас з цим, - церемонно привітався іншопланетник.

- День майже закінчився, і ми б хотіли дізнатися, де зараз наш командир, - не менш ввічливо сказав Єльтіар.

- З нею все гаразд, невдовзі командир Понирко повернеться додому. З нашою великою вдячністю.

-"Вдячність до кишені не покладеш,"- подумала Джуєл, але в розмову вступати не стала. Хто знає, які там  відносини між ящірками та людьми на даний момент. Напортачити  на звук раз можна.

- А коли це невдовзі?-  все ж таки уточнив навігатор.

- На протязі стандартної години, - ящірка схилила голову.

- А що взагалі там відбувається? - продовжив розпитування Єльтіар, але представник народу цукрх тільки сказав:

- Ви все дізнаєтесь дуже скоро, - і вимкнув екран.

- Цікава в них манера, - Джуєл заправила локон за охайне вушко. - Пафосне вітання, а потім ані нам дякую, ані вам до побачення.

- Напиши по цій темі  курсову роботу, - запропонував Стівен. - Сини Неба точно всі іншопланетники, без виключень.

- Допиши собі бал за файний жарт, - відгукнулась ксенопсихолог, рівняючи рахунок.

- До вас пару дротів кинути, один на одного підключити,  буде генератор гарного настрою, - сказав Робін,- причому бескоштовний.

- Тому продовжуйте, - заохотив Алан, - нам ще годину чекати, то краще я послухаю вас.

   Ярослава прокинулась не завдяки гучним звукам, як було минулого разу, а тому, що почала чухатись ліва п'ятка. Всі, хто колись стикались з цим, будучи взутими, знають, який це стрьом. А тут ще додалась неможливість зняти взуття, бо атмосфера планети цьому не сприяла. Тому дівчина підвела голову, переконалась, що все в порядку, і тільки потім сіла в кріслі. І одразу наштовхнулась на зацікавлений погляд Оліс.

   Але почухати п'яту було дуже важливо, тому Ярослава декілька разів пнула підлогу, зрозуміла, що так це не працює, і обернулась до іншопланетниці.

- І шо? - спитала дівчина, - А далі буде?

- Звісно, буде. - коли Оліс посміхнулась, вона стала виглядати, як дуже гарна та доброзичлива дівчинка. - Ви тут таку кашу заварили, ви б знали.

- Ми? - здивувалась Ярослава, - А до чого тут ми?

- Ну, спочатку ваш корабель якимсь дивом потрапив в район наших навчань, які були цілком засекречені. Ти б знала, як розлютилось усе командування, вони вирішили, що це зрада. Від моментального знищення вас врятувала одна підозра, про яку я зараз не скажу. Просто тому, що ви про це не сном ані духом, а підозра не є встановленим фактом.

- Ну дякую велике, - буркнула Ярослава, в якої все ще чухалась п'ятка, і тому сильної вдячності дівчина не відчувала.

- Потім ми вилітаємо на плановий "шанс на доторк" - і тут знову ви. - Оліс з певним значення подивилась на землянку. - І ви не просто присутні, ви зконтактували саме з тим поселенням, яке цього разу буде приймати участь в процедурі.

- Так, шаман казав нам, що не всі поселення мають стосунки з Синами Неба, - згадала Ярослава. - Ну, пощастило, так інколи буває.

- І пощастило вам як раз напередодні того часу, коли прибув корабель народу цукрх, з нашими представниками на борту.

- Співпадіння, - вперто гнула свою лінію Ярослава.

- Ага. А ще ти з порога видала  таємницю, про котру ящірки не знають і досі, - здавалось, Оліс дуже подобається викладати факти, як білизну - в стопочку.

- А шо я сказала? -  поцікавилась землянка, - точніше, що саме. Про певний недолік в тебе на обличчі можеш не згадувати, то я сердита була, вибачаюсь.

- А які люті вибігли ці старі квочки, то ж мед для очей, - підморгнула Оліс, - мало того, що ти ткнула їх носом в певні недоліки, які вони намагались приховати, так ще й натякнула, що їх батарейки сіли.

- Ясс_Мур шось казала за батарейкі, - намагалась згадати Ярослава. - А, точно, без них в мурнутів дити не з'являються. Класно взагалі то - витяг батарейку і на тобі секс без зобов'язань.