Глава 6

      Поверхня океану була така нерухома, що в неї можна було дивитися, як у дзеркало.

Робін та Стівен стояли біля лінії прибою, де хвиль майже не було, і намагались роздивитись край, хоча прекрасно розуміли, що океан простягся аж до невеличких шматків суші на полюсах. На відстані десь у кілометр з води стирчало шось схоже на дощового хробака, яке інколи рухалось, підставляючи сонцю свої боки. Таких хробаків було ще декілька, подалі від берега, і розвідники вирішили, що вони не становлять небезпеки. 

   А для того, щоб моніторити простір навколо, в скафандрі був ще датчик руху, тепловий сканер та шось на кшалт ехолота. Ну і, звісно, зброя. Ставші вже класичними молекулярні сітки, малесенькі дрони на автокеруванні, та дротиковий пістолет. Плюс підтримка з повітря.

    Хробак блискавично занурив свою верхню частину в воду, та схопив здобич - місцеву рибу середніх розмірів.

 - О, вони ще й полюють, - здивувався Робін. - Я думав, вони як телефони на підзарядці, ловлять сонячне світло.

- І те, і інше, мабуть, - Стівен все ж таки повернувся до лісу. Техніка технікою, а інстінкт мисливця, напрацьований с дитинства, залишається назавжди. - Виходячи з того, що ми бачили, планета спокійна. Тобто, ніяких тобі великих монстрів не кшалт динозаврів, жодного суперагресивного хижака, який полює на все, що рухається. Великі тварини, як оці хробаки, наприклад, культурно харчууються більш дрібними тваринами, які стоять нижче по харчовому ланцюжку. Ти диви, з'їв, облизнувся, та знов собі стоїть, нікого не чіпає.

  - Ти знаєш, тварини, то, напевно, не моє, - сказав Робін. - Мені цікавіші аборигени. Вони, як не крути, нестандартні якісь. Вибиваються з загального кола.

- Те, що казала Мері-Єнн? Про одяг?

- Не тільки. Ти звернув увагу, які вони чисті? Тіло, той же самий одіг, волосся.

Стівен поринув у роздуми. Все, про що казав Робін, він помітив, але не придав великого сенсу.

- Зауваж, -  продовжив Робін, - вони живуть на природі. Ходять по землі. З можливостей помитися - тільки невелике озерцо, яким вони не користуються. Як? Я пам'ятаю, ми тиждень як мінімум відмивалися, коли потрапили на корабель. Бруд просто в'ївся в шкіру, під нігті, ми кожен день в бані сиділи годинами. І ще одне цікаве питання, - Робін перевів дух, та продовжив.

- Я за ними два дні спостерігав, навіть штучному інтелекту дрона давав завдання. Відслідкувати, що вони використовують, як туалет. І нічого!

- В сенсі, вони не пісяють і не какають? - здивувався Стівен. - Може, фізіологія така? Або сонцеїди?

- Та ні, як вони харчуються, я бачив. Не часто, але перед тим, як замотатися на ніч у листи, деякі перекусюють фруктами.

- Може, туалет в них за межами поселення? Далеко за межами?

- Я ж кажу, давав завдання дрону, - терпляче пояснив Робін. - Слідкувати за тими, хто йде з поселення. Нічого!

- Нашім казав? - поцікавився Стівен

- Ще ні, думав трішечки більше інформації зібрати. Але я бачу, скільки не збирай, все одно кінці з кінцями не сходяться.

- Хлопці, у нас тут дещо цікаве відбувається, - виник у гарнітурі голос Ярослави. - Якщо ви там зі своїми хробаками закінчили, то, може, повернетесь на корабель?

- Навіщо? - здивувався Стівен. - Ми просто зайдемо в капсулу, та будемо спостерігати звідти. А зонд та дрони над морем  продовжать збір інформації.

    Легкі скафандри були зняті, і Робін зі Стівеном зручно вмостилися перед екранами, на які транслювалась картинка з поселення. Вірніше, декілька картинок, бо один дрон так і знаходився над славнозвісним пагорбочком, а інший показував ділянку лісу десь трішечки подалі. І на цьому екрані досить  велика кількість аборигенів цілеспрямовано рухалась до поселення. 

   Половина з них була особинами чоловічої статі, друга половина - жіночої. У кожного аборигена за спиною - шось на кшалт рюкзака. В руках - стиглі плоди різних видів, а у деяких - квіти.

 - Мені здається, вони замутять вечірку, - припустив Стівен, - Зброї ні в кого немає, тільки но якщо в цих рюкзачках.

- А, до речі, ніхто ще не озвучив таку річ, - відгукнулась з корабля Мері-Єнн. - Ви бачили в поселенні дітей? Або підлітків? Або вагітних жінок? Я, наприклад, ні. Хоча і спеціально спостерігала за цим.

- Вони можуть розмножуватись... м-м-м... брунькуванням, - припустила Ярослава. - Ну або клонуванням. Хоча ні, це я вже загнула, мабуть.

- Це просто ще одна річ "на подумати", - сказала Мері-Єнн.

- Та тут таких речей... - Стівен почав загинати пальці. - Один, два, десять, все, пальці скінчились.

Тим часом в поселенні також почався двіж, місцеві несли на галявину квіти, фрукти, великі листочкі та інші незрозумілі землянам речі.

    Коли гості дійшли до кордонів поселення, вони зупинились, чекаючи. На зустріч  вийшов той самий шаман (коли встиг вилізти з під пагорбочка?). Він вимуркнув щось милозвучне, і це ж повторили мешканці поселення. У відповідь вперед виступив шаман прибульців, і також замуркотів на низьких нотах. 

- Ну чисто коти у березні, - захопленно сказала Ярослава, посміхнувшись.

А внизу картинка нагадувала Броуновський рух молекул - гості та місцеві ляскали один одного по передпліччям, жінки чемно присідали перед чоловіками, а між собою робили жести, схожі з повітряним поцілунком. Все це супроводжувалось інтенсивним муркотінням, яке, хоч і доносилось через динаміки, було приємно навіть на фізичному рівні тим, хто спостерігав з корабля.

  - Ми чужі на цьому святі життя, - трагічно промовив Єльтіар. - А, якби зконтактували з ними, може, і нас би запросили.

-Ага, - згодився Робін, - такий собі чудовий спосіб самогубства. Навіть якщо ці  "кошачі" сприймуть  нас позитивно та пригостять місцевою їжею, навряд чи наш організм скаже "дякую". Я вже не кажу про отруйне повітря, та інші бактерії-віруси.

- Але ж ми взагалі збираємось контактувати з ними, чи будемо просто спостерігати з орбіти? - Єльтіар, як завжди, задав питання, яке хвилювало усіх, але поки що не обговорювалось.