Глава 1

Тепло. Тихо. Є світло. Під нею м'якенький матрас з чистою білизною. Рай?

Ярослава рвучко сіла на кроваті і зловила мільйон зірок перед очима. А ще зрозуміла, що вона гола. Зовсім. Але пахне приємно. І трішечки голодна. 

Намагаючись особливо не рухатись, дівчина подивилась спочатку направо, потім наліво, підняла очі догори, а потім опустила, наскільки могла, до підлоги. Побачене нагадувало кадри з фантастичних фільмів - пластикові стіни, розсувні двері, і, вишенька на торті, ілюмінатор. Як в літаку. Зачинений фіранкою. Все підказувало, що це схоже на космічний корабель, але де випускниця торгівельного технікуму Понирко, а де космічні кораблі?

- Що будемо робити? - спитала себе Ярослава, і сама ж собі відповіла - Підемо у розвідку.

Друга спроба сісти рівно була вдалою, і дівчина побачила на кроваті біля ніг шось на кшалт комбінезону. Білого кольору. А поруч комплект білизни - дорогої, колись Ярослава цю марку в магазині бачила, але зажала кошти, бо віддавати таку суму за мереживо задавила жаба. Хто б це не був, але він не жлоб. Тепер ще бажано, щоб вгадав з розміром. Але і тут проблем не було, білизна сіла, як на модель... правда, дуже схудлу та ще й без депіляції.

- О, почуття гумору прокидається - підбадьорила себе дівчина, підіймаючи догори комбінезон. - Ноги в ноги, руки у рукава. А де ж тут застібка? Питаннячко.

І дійсно, те, що зазвичай застібається на гудзики, ніяк застібатися не хтіло. Жодних гудзиків, липучки, гачочків. Роздратована Ярослава наклала края комбінезона один на один, і провела по них рукою, ніби то проглажуючи тканину. Края злиплися, навіть сліду не залишилось. З пересердя дівчина сіпнула за верхній край, де мав бути шов, і комбінезон  розійшовся. Тоді Ярослава знов почала облапувати себе, бо логіка підказувала, що такий одяг повинен ще розділятися на верхню та нижню половину. Бо незручно ж!

Страшенно задоволена собою, суперагентша Я. знайшла, як розділяється верх та низ. По цьому ж принципу  - злипання замість застібок та блискавок - працювало і взуття. 

 - Тільки от який дизайнер зробив комбезік білого кольору? - вголос виразила обурення Ярослава, оглядаючи себе з усіх боків, - Якщо вибирати з марких кольорів, міг би і рожевим створити. 

Після цих слів тканина стримко почала змінюватись, через хвилину перетворившись на колір "скажена Барбі".

- Упс - вирвалось у дівчини,і вона прикрила собі рота рукою. Щоб не сказати ще якусь маячню, яку розумний одяг вирішить сприйняти, як команду. Вона так і попрямувала до дверей з затуленим ротом. На всяк випадок. Але двері розійшлись без жодного слова, і Ярослава опинилась у коридорі.

Через три години дівчина допленталась до корабельної рубки, та впала в одне з крісел біля здоровезного пульту керування. Вона знайшла кухню, медичний відсік, басейн, оранжерею, ангар з космічними шлюпками, пусті каюти, і ще багато різних потрібних на зорельоті приміщень. В тому, що це космічний корабель, Ярослава вже аніскільки не сумнівалась. А от кого вона не знайшла - це єкіпажу. Жодної живої істоти на борту не було помічено. Може, вони ховалися? Але навіщо? Або померли? Але хто ж тоді її перевдягав, відмивав від бруду, білизну дорогущю прикупив? Питання роїлися у голові, а от з відповідями було туго. 

Дівчина знайшла приміщення типу кухні або столової, і там був апарат з кнопками-зображеннями. Курятина, гречана каша, компот яблучний. І ще десять чи п'ятнадцять кнопок з іншими блюдами. Дивуватися вже не було чим, а от істи хотілось дуже сильно, тому Ярослава вибрала собі обід з трьох блюд, і з задоволенням знищила всю їжу за двадцять хвилин. А потім якимсь дивом повернулась до рубки, і вирішила поставити крапку у своїх пошуках.

- Чий корабель? Нічий? Ну то буде мій! - задоволенно сказала Ярослава. - Призначаю себе командиром даного зорельоту, віднині та на віки вічні.. поки не передумаю.

- Як до вас звертатися? - пролунав зі стелі приємний жіночий голос.

-Я-я-я.. Ярослава, - вичавила з себе дівчина - Понирко. А Ви?...

- Штучна ідентичність класу А. Адаптована. З мінімальним обмеженням функцій.

- От і добре, - чомусь розвеселилась Ярослава - Будемо працювати на максималках. Тільки спочатку треба поспати. 

- Якщо потрібна буде допомога, ви можете звернутись до мене з будь якого приміщення зорельоту, - підказав голос

- До речі, а  як до тебе звертатися? Кожен раз вимовляти оце " Штучна і так далі" ? Це погана ідея.

- Поки що ви можете просто говорити вголос, я зрозумію, що це звертання до мене. Бо нікого більше на кораблі немає. Але раджу на майбутнє придумати для мене ім'я, це зручно та економить час.

- Буде, буде, усе буде. Усе тепер буде. І в тебе, і в мене, - промимрила напівсонна Ярослава, човгаючи до розсувних дверей.  - А поки що - тихої ночі.

В голові наче вовтузився рій бджол - таких мохнолапих, зосереджених, ділових. Неприємних. Ярослава обережно розплющила очі, очікуючи яскравого світла, але в каюті було напівтемно. "Нічний режим, мабуть" - прийшла думка. "Але вставати потрібно. Скільки можна пролежувати своє життя. Та й потрібно, нарешті, зрозуміти, що тут у біса коїться!" 

Погляд дівчини впав на невеличкий пульт на  стіні біля кроваті. Рішучим рухом вона натиснула на кнопку, та свайпнула зображення вгору. "Світло-світло-світло, де ж ти є?" - З таким мурмотінням  вона знайшла "де?", та відрегулювала під свої потреби. "Не можеш - навчим, не хочеш - примусимо. Ти в нас будеш розумітися, як керувати казенним майном. Знати б ще - чиїм. Добре" Ярослава підняла голову і вголос сказала:

- А тепер рота закрила та пішла. 

Для початку зголодніла тільки но призначена командирша завітала на кухню, і добряче приклалася до халавної іжі, відмітивши про себе, що меню змінилося. Сьогодні на сніданок пропонувалися блюда азійської кухні, та з того ж регіону напої. Але думки Ярослави повертались до віртуальної помічниці "штучної, як її там, особистості, чи шо". Всі відповіді були в неї, а Ярослава, не дивлячись на присвоєний їй вчора статус, була ще тут ніким і звати ніяк.