Глава 3

- Всі готові,  - спитала Ярослава, та, не почувши відповіді, зауважила, - а у відповідь - тиша. 

Тож вона почала працювати з віртуальним пультом, мурмочачи під носа:

- Тільки не московія, тільки не московія.

Нарешті  процес було завершено, і командир Понирко відкинулась на спинку крісла з відчуттям гідно зробленої справи.

- Роксолано, ввімкни камери, - наказав Єльтіар, трішечки нервово стискаючи долоні.

Штучна ідентичність виконала наказ, і троє друзів побачили блакитне небо, на якому сяяло яскраве сонечко... а земля була десь дуже далеко.. кілометрів за п'ять, як мінімум.

- Все нормально, так і повинно бути, - пояснила Ярослава, - про всяк випадок. Зараз знизимося, та подивимося.

- А подивимося на що? - поцікавився Стівен

- Ну, там, раннє Середньовіччя,  - почала було викручуватись дівчина, але зрозуміла, що для Стівена та Єльтіара це слово  не має жодного сенсу, але її вже несло, - прадавні ліси, лицарські турніри.

Хлопці уважно дивились на Ярославу, та мовчали.

- Нам потрібно нарешті поговорити про майбутнє. І говорити я хочу там, де нас не зможуть побачити сучасні системи відслідковування, типу супутників. І там, де є сонце,  немає багнюки, або хмар над головою. Бажано, на свіжому повітрі. 

Поки вона говорила, корабель повільно зменшував відстань між собою, та земною поверхнею. Камери транслювали все, що відбувається навколо, але погляди присутніх були направлені на командира.

- Мені здається, ми кожен день говоримо про це, - повільно сказав Єльтіар, - але ходимо при цьому колами. Таке враження, що ми, кожен для себе, це рішення вже прийняли. Та боїмося зробити перший крок, відкладаємо його на завтра, а потім ще на завтра. 

- Ми не боїмося, - заперечив Стівен, - власне, я розумію, що для того, чого всі на словах прагнуть, замало... - він затнувся, але потім продовжив:

- Замало знань, замало ресурсів. Та навіть людей замало.

- Дивлячись для чого замало, - Ярослава посміхнулась.- Ви про трьох мушкетерів чули? Звісно, ні. Але наробили вони у свій час справ - мама не горюй. Правда, там був ще Д'Артаньян, якому від кохання відбило напроч здоровий глузд, але це точно не наша історія.

- Зниження завершено, рекомендую не вимикати режим невидимості, - відрапортовала Роксолана

І всі разом забули про суперечку, дивлячись на зображення, які транслювали камери.

- Але ми над містом, - здивовано сказав Єльтіар, - а ліси, а природа?

- Трясця, на мапі ніякого міста не було, - роздратовано звела брови командир Понирко

- А ти мапу за який рік дивилася? - з невинною посмішкою спитав Стівен,  - або, перепрошую, в якому просторі?

Ярослава неодмінно б відповіла на цей коментар, але подивилась вниз, і разом забула про всі підколи.

- Нініні! - одним словом вирвалось у неї. - Тільки не це! Довбане середньовіччя! Роксолана! Негайно стартуємо!

- Виконую, - озвалась штучна особистість, але було вже запізно.

- Стоп!! - проволала Ярослава, - ані руш! Залишайся на тій же висоті! - а далі сама до себе:

- Дідько, дідько, ну що за писець то такий!

- Може, ти поясниш нам, - почав було Єльтіар, але вигляд бігаючого від стінки до стінки командира відбив бажання питати.

- Поясню, - дівчина зупинилась, тицнула пальцем в зображення з камери, яка транслювала, що відбувається під кораблем. - Бачиш всіх отих людей? Як гадаєш, навіщо вони тут зібралися? На пікнік?

- Рітуал або ініціація? - припустив Стівен

- Гірше. Вони збираються спалити відьму. А он, до речі, і винуватиця цього зборища. Дуже боягузливо з мого боку, але я мала намір забратися звідси до того, як побачила візок. Тобто, одразу, коли зрозуміла, що відбувається. Але не встигла. - Ярослава похнюпилась. - А тепер іншого виходу немає.

- Що ти сказала вони збираються робити? - голос Єльтіара тремтів так, що Стівен почав побоюватись, як би не сталось запаморочення. - З тією дівчиною на візку?

Несподіванно на це запитання вирішила відповісти Роксолана.

- Під час єпохі Середньовіччя завдяки християнскій релігії вважалось, що жінки можуть бути слугами Диявола. Таких осіб називали відьмами,  і церква полювала на них. Якщо було доведено провину жінки у служінні Сатані, то, по законам божим, її знищували задля перемоги над силами зла. А так, як девізом християнської церкви було "Не проливати кров", то  жінок живцем спалювали у вогні. Саме це видовище ми будемо спостерігати зараз.

Тут зблід з обличчя навіть Стівен, коли уявив собі цю картину. 

Але Ярослава рішуче повернулась до єкрану, на якому візок вже перетнув більшу частину заповненої людьми площі. Було видно, як у відьму летіли залишки їжі, каміння та бруд. Молода дівчина заплющила очі, намагаючись не бачити цього безумства, бо зв'язані руки не давали їй закрити обличчя.

- Роксолано? Ми можемо розігнати натовп? Без шкоди для цих... істот. І швидко, бо візок вже доїхав, зараз дівчину почнут прив'язувати до цих довбаних дровеняк.

- Пропоную використати інфразвук, - голос штучної особистісті звучав спокійно та рівно. Втім, як завжди. - Це не заподіє людям значної шкоди, але примусить їх дуже швидко залишити даний квадрат.

- Виконуй! - Ярослава спересердя стукнула рукой по пульту. - Негайно!

Людське море під кораблем сколихнулось. Немов би хвилі прокотились по натовпу. А потім вони всі побігли. Одразу. В різні боки. В паніці, штовхаючи один одного, затоптуючи тих, хто впав. Видовище було страшне, але Ярослава розуміла, що саме ці люди п'ять хвилин тому закидували молоду привабливу дівчину лайном, бажаючи їй смерті. А знаючи, які методи застосовували попи для того, щоб довести "зв'язок з Сатаной", була впевнена, що ніяка це не відьма. І вся її провина в тому, що була молодою та гарною. Дівчину так затягнуло видовище натовпу знизу, що відволіклась вона тільки тоді, коли Стівен з подивом сказав:

- О, а цей як тримається?