Глава 3

- Всі готові? - спитала Ярослава, та, не почувши жодного слова, зауважила, - а у відповідь - тиша. 

Тоді  вона почала працювати з віртуальним пультом, мурмочачи під носа:

- Була в мене така дитяча мрія...

Нарешті  процес  завершився,  і командир Понирко відкинулася  на спинку крісла з відчуттям гідно зробленої справи.

- Роксолано, ввімкни камери, - наказав Ельтіар, трішечки нервово стискаючи долоні.

Штучна особистість виконала наказ, і троє друзів побачили блакитне небо, на якому сяяло яскраве сонечко... а земля була десь дуже далеко.. кілометрів за п'ять, як мінімум.

- Все нормально, так і повинно бути, - пояснила Ярослава, - про всяк випадок. Зараз знизимося,  та подивимося.

- А подивимося на що? - поцікавився Стівен

- Раннє Середньовіччя,  - почала  було пояснювати дівчина,  потім зрозуміла, що для Стівена та Ельтіара це слово  не має жодного сенсу, але її вже несло, - прадавні ліси, лицарські турніри.

Хлопці уважно дивилися на Ярославу, та мовчали.

- Нам потрібно нарешті поговорити про майбутнє. І розмовляти я хочу там, де нас не зможуть побачити сучасні системи відслідковування, типу супутників. І там, де є сонце,  немає багнюки, або хмар над головою. Бажано, на свіжому повітрі. 

Поки вона казала, корабель повільно зменшував відстань між собою, та земною поверхнею. Камери транслювали все, що відбувається навколо, але погляди присутніх були направлені на командира.

- Мені здається, ми кожен день говоримо про це, - нагадав Ельтіар, - але ходимо при цьому колами. Таке враження, що ми, кожен для себе, це рішення вже прийняли. Та боїмося зробити перший крок, відкладаємо його на завтра, а потім ще на завтра. 

- Ми не боїмося, - заперечив Стівен, - власне, я розумію, що для того, чого всі на словах прагнуть, замало... - він затнувся, але потім продовжив:

- Замало знань, замало ресурсів. Та навіть людей замало.

- Вершників Апокаліпсису було чотири,   - сказала Ярослава . - Справ вони наробили...

-Я не вершник, я кінь, - пожартував Стівен, згадуючи своє ім'я до ініціації.

-Отже, у нас два вершника без коней, один кінь без людини, та Роксолана, яку взагалі не зрозуміло, в яку категорію помістити, - Ярослава стримувала сміх, але намагалася закінчити свою думку. - І ми плануємо влаштувати апокаліптичну вечірку на окраїні  нашої галактики. Такий план, я вірно зрозуміла? 

- Початок розмови мені подобається, - з серйозним видом похитав головою Стівен. Але продовжити не встиг.

- Зниження завершено, рекомендую не вимикати режим невидимості, - відрапортовала Роксолана

І всі разом забули про суперечку, дивлячись на зображення, які транслювали камери.

- Але ми над містом, - здивовано сказав Ельтіар, - а ліси, а природа?

- Трясця, на мапі ніякого міста не було, - роздратовано звела брови командир Понирко

- А ти мапу за який рік дивилася? - з невинною посмішкою спитав Стівен,  - або, перепрошую, в якому просторі?

Ярослава неодмінно б відповіла на цей коментар, але подивилася  вниз, і разом забула про всі підколи.

- Нініні! - одним словом вирвалось у дівчини. - Тільки не це! Довбане середньовіччя! Роксолано!  Негайно стартуємо!

- Виконую, - озвалася штучна особистість, але було вже запізно.

- Стоп!! - проволала Ярослава, - ані руш! Залишайся на тій же висоті! - а далі сама до себе:

- Дідько, дідько, ну що за писець то такий!

- Може, ти поясниш нам, - почав було Ельтіар, але вигляд бігаючого від стінки до стінки командира відбив бажання питати.

- Поясню, - дівчина зупинилася, тицнула пальцем в зображення з камери, яка транслювала, що відбувається під кораблем. - Бачиш всіх отих людей? Як гадаєш, навіщо вони тут зібралися? На пікнік?

- Рітуал або ініціація? - припустив Стівен

- Гірше. Вони збираються спалити відьму. А он, до речі, і винуватиця цього зборища. Дуже боягузливо з мого боку, але я мала намір забратися звідси до того, як побачила візок. Тобто, одразу, коли зрозуміла, що відбувається. Але не встигла. - Ярослава похнюпилася. - А тепер іншого виходу немає.

- Що ти сказала вони збираються робити? - голос Ельтіара тремтів так, що Стівен почав побоюватися,  як би не сталося запаморочення. - З тією дівчиною на візку?

Несподіванно на це запитання вирішила відповісти Роксолана.

- Під час епохі Середньовіччя завдяки християнскій релігії вважалося, що жінки можуть бути слугами Диявола. Таких осіб називали відьмами,  і церква полювала на них. Якщо було доведено провину жінки у служінні Сатані, то, по законам божим, її знищували задля перемоги над силами зла. А так, як девізом християнської церкви було "Не проливати кров", то  жінок живцем спалювали у вогні. Саме це видовище ми будемо спостерігати зараз.

Тут зблід з обличчя і  Стівен,  уявивши собі цю картину. 

Але Ярослава рішуче повернулася  до екрану, на якому візок вже перетнув більшу частину заповненої людьми площі. Можна було побачити, як у відьму кидали залишками їжі, камінням, та брудом. Молода дівчина заплющила очі, намагаючись не бачити цього безумства, бо зв'язані руки не давали їй закрити обличчя.

- Роксолано? Ми можемо розігнати натовп? Без шкоди для цих... істот. І швидко, бо візок вже доїхав, зараз дівчину почнут прив'язувати до майбутнього багаття.

- Пропоную використати інфразвук, - голос штучної особистісті звучав спокійно та рівно. Втім, як завжди. - Це не заподіє людям значної шкоди, але примусить їх дуже швидко залишити даний квадрат.

- Виконуй! - Ярослава спересердя стукнула рукой по пульту. - Негайно!

Людське море під кораблем сколихнулося. Немов би хвилі прокотилися по натовпу. А потім вони всі побігли. Одразу. В різні боки. В паніці, штовхаючи один одного, затоптуючи тих, хто впав. Видовище було страшне, але Ярослава розуміла, що саме ці люди п'ять хвилин тому кидали в молоду привабливу дівчину лайном, бажаючи їй смерті. А знаючи, які методи застосовували попи для того, щоб довести "зв'язок з Сатаною", була впевнена, що ніяка це не відьма. І вся її провина в тому, що була молодою та гарною. Дівчину так затягнуло видовище натовпу знизу, що відволіклася вона тільки тоді, коли Стівен з подивом сказав: