Глава 7

     Поселення зустріло мандрівників майже пусткою. Чи ховалась більшість мешканців на деревах, загорнувшись в листи, чи поникалась по своїх підземних норах, було незрозуміло. Деяка кількість аборигенів скучкувалася біля центральної галявини, а шаман пішов до входу в пагорбочок, жестом покликавши розвідників за собою. При цьому він приклав шестипалу долонь до нижньої частини обличчя, натякая, що потрібна тиша. 

   Як вже бачено було, вхід в пагорбочок з'явився настільки раптово, що око не встигало це зафіксувати.

 - "Якщо там темно, ввмікнемо тепловий режим" - запропонував Робін через гарнітуру. Зовнішні динаміки були відключені, хоча між собою можна було розмовляти.

 Але розвідників очікувала несподіванка. Тунель, який відкрився їх зору, був зовсім не темний. Світло відтворювало світ тутешнього Сонця. Світлові панелі були розташовані на стелі безперервною лінією, добиваючи до підлоги, яка нагадувала трав'яний килим. Через певні проміжки коридор розгалужувався, а ще були двері. Схожі один в один на ту, через яку розвідники потрапили під землю. 

    Нарешті Робін та Стівен вийшли у велику залу з високою стелею, в якій був тільки один вхід, він же вихід. Зала була схожа на приміщення, в якому проводять ритуали, хоча нічого подібного до вівтаря не було видно. Тільки у сутінках стояла закрита відрізом прозорої тканини (через яку все одно нічого не було видно) велика та досить об'ємна фігура.

    Шаман зупинився, став на коліна і почав вимуркувати шось схоже на пісеньку. Стівен та Робін знітились, але ставати на коліна - такої звички в них не було, тому розвідники просто спостерігали за процесом.

 "Найпідліше буде", -  про себе подумав Робін, - "якщо це анімешки".

- Ні, це точно не вони, - стиха сказав Стівен, прочитавши думки напарника. - Кажу тобі, це буде жахливий монстр, ось побачиш.

- Приймаємо ставки, - з орбіти підділа Ярослава, - поки що п'ятдесят на п'ятдесят, на монстра та на анімешек. В кого є якісь інші версії?

- А ви можете бути серйозними? - трішечки роздратовано спитав Єльтіар, - історичний момент все ж таки.

- Ні, не можемо, - напівпошепки відповів Стівен, - нам страшно, аж у голові паморочится, і одночасно цікаво, як розгортати подарунки. Тому ми шуткуємо, щоб встояти на місці, а не побігти звідси, та остаточно не зірвати контакт. А взагалі, я голодний, та хочу пити.

- Там в скафандрі є трубочка, через яку можна попити, - нагадала Мері-Єнн. - А з іншого боку, щоб поїсти. Активуй харчовий режим, та буде тобі щастя.

За цей час шаман домуркотів свою пісеньку, обережно підвівся, та попрямував до закутаної фігури. Яке вже там пити-їсти, коли момент істини ось ось здійсниться.

   Урочисто крокуючи, абориген підійшов, та рвучко смикнув прозору тканину. Вона сповзла, і перед очима розвідників повстало дивне диво.

    Уявіть собі ящірку зрістом з людину, в якої людське ж таки обличчя, тільки лоб та щоки частково закриває риб'яча лучка. Очі, напівприкриті повіками, але із зіницею, яка також суцільно людська, а не довгасто-рептильна. На голові шось на кшалт волосся, короткого, розпатланного, кольору чорного, аж в синь, з під якого видно маленьку вушну раковину гарної овальної форми. Голова ця тримається на дуже довгій шиї, такій довгій, що виникає питання, "а як ця шия витримує, взагалі". Але при цьому пропорції не порушені і загальне враження прекрасного залишається.

    Одягнуте це створіння мінімально, але, судячи по всьму, дуже функціонально. Комбінезон, в якого  штанини вкорочені, як шорти, а рукава, схожі на  літній сарафанчик. Але на боку ретельно вирізана кобура, з якої стирчить рукоять невідомої зброї.

    Про фігуру можна сказати, що вона близька до людської, але схоже, що ці іншопланетники не гидують і пересуванням на усіх чотирьох кінцівках. До речі, про кінцівки. Руки з довгими пальцями в кількісті аж сім, причому крайні два дуже схожі на щупальця, з протистоячим першим пальцем. З такими можна сміливо на фортепіано грати, дві октави візьмуть без проблем.

  Хвоста не видно, але не виключено, що він все ж таки є, можливо, в якості  напіватрофованного придатка до тіла.

А от ноги... які частково ласти. Також вкриті лускою, довгі та сильні. Одразу виникає питання, як на цих ластах ходити, а тим більше, бігати на чотирьох кінцівках, якщо істота все ж таки практикує даний спосіб переміщення.

 - Як вам це дивне створіння? - запитав нарешті Робін.

  Шаман при цьому чемно стояв у сторонці, очікуючи, коли  іншопланетники намилуються зображенням славетного Сина Неба.

- Бачили і гірших, - відповіла Ярослава, а Мері-Єнн додала:

- Цікаво, а в житті вони такі ж коричневі, як ця скульптура? І волосся в них темне?Бо логіка підказує мені все ж таки окрас будь якого з п'ятидесяти відтінків зеленого.

- Це твоя земна логіка підказує, відкинь її, бажано, назавжди, - зауважив Єльтіар. - Бо колір шкіри цих істот може бути від чорного до рожевого, в залежності від спектрального класу їх Сонця. Або від температури, вологості та загальних умов існування.

- А те, що ми приймаємо за луску - бойовими нанотехнологіями, - підказав Стівен.

- Вже й припустити нічого не можна, - начебто надула губки Мері-Єнн, але не витримала, та посміхнулась.  - Єксперти диванні, спеціалісти з минулого століття. 

- Пожартували, та й годі, - підвела межу Ярослава. - Тут он людина, м-м-м, тобто, наш майбутній партнер, в очікуванні. Потрібно ж шось йому сказати таке, мотивуюче.

- Може, тут не можна нічого казати, - прошипів Робін, намагаючись бути тихим у святилищі. - Ми ж динамікі вимкнули. 

      А Стівен повернувся до шамана, приклавши руку до нижньої частини шолому, і запитливо подивився місцевому в очі. Той замотав головою, аж волосся хвилями пішло. 

- Ну не можна так не можна, - погодився Стівен, цим самим натякаючи і своєму напарникові, що зась, розмовляти будемо на поверхні. 

      Поки суд та діло, шаман підбіг до фігури Сина Неба (цікаво, а як можна цю істоту назвати, якщо вона жіночої статі, поміркував  собі Робін)  і швиденько та ловко  повернув відріз тканини  на місце. Потім знов вклонився задрапійованій статуєтці, пронявкав типу "до побачення, був радий поспілкуватися", та попрямував до виходу.