Глава 5

   Перший прохід через гіперпросторовий тунель - як перший поцілунок. Може бути не завжди вдалим, але точно запам'ятається назавжди. Хоча з таким помічником, як штучна особистість класу А, проблем не виникло. Спочатку.

    Отже, зорельот дістався до орбіти Плутона, і використав той самий тунель, який був відкритий першим. Нічим особливим з точки зору видовищності він не був, так, напівпрозора фіранка, яка коливалась, на відміну від оточуючого простору. Стіни тунелю були майже такі ж самі, як і вхід - коливання, коливання, і ще раз коливання. Добре, що час, який зайняла мандрівка, не перебільшував двадцяти хвилин. 

Потім був ще один тунель, довший, а за ним ще декілька. По факту, зорельот повинен був вийти десь дуже далеко не тільки від Сонячної системи, а й взагалі від відомих планет.

     Сюрприз очікував на виході. Коли корабель перетнув напівпрозору перешкоду до звичайного простору, і почав сканування, на числених екранах вогниками розквітнули відмітки - одна, сім, двадцять... Ярославі, яка з переляку намагалась їх порахувати, навіть у голову не прийшло питання, яке задав Єльтіар:

- Роксолано, це що таке?

- Фіксую сигнали невідомих космічних об'єктів штучного походження, - якби можна було сказати, шо штучна особистість перелякалась, то саме так би все і виглядало.

- І скільки там цих сигналів? - уточнив Стівен.

- На даний момент нараховано дев'яносто дев'ять.

- Що робитимем? - це вже Мері-Єнн.

- Зі мною намагаються встановити зв'язок. Відключаюсь, - і Роксолана замовкла.

- Оце ми помандрували, - Робін обернувся навколо себе в кріслі.

- Не будь таким песимистом, - сказав Єльтіар,- казали ж, більшість цивілізацій прагне домовитись. 

- Це окраїна нашого рукава галактики, тут у місцевих може бути інша думка з приводу.

- Та ми й самі з окраїни, думаєш, не зможемо знайти спільну мову?

Тут зі стелі знов пролунав рівний голос Роксолани: 

 - Шановні прибульці  готові до співбесіди з нами.

Один з екранів ввімкнувся на прямий зв'язок, і друзі побачили дівчину-іншопланетницю.

Ярослава кліпнула раз, потім ще раз, потім, для вірності, потерла очі долонями. Хлопці повели себе по іншому - вони просто втупилися в екран, не відводячи поглядів, та, мабуть, не дихаючи, навіть. То й не дивно. Перед ними у повний зріст, стояла жива аніме героїня.З очима на пів обличчя, майже непомітним ротиком, та довгим волоссям, пасми котрого гострими кінцями були націлені вниз. А якщо додати, що волосся це було ніжно-блакитного кольору, то вимальовувався довершений образ.

  - Неважливо, хто ви, і звідки. Неважливо, хто ми, і звідки, - голос у дівчини був дзвінкий та противненький, якщо казати чесно. - У вас є десять хвилин, щоб покинути дану точку простору, та щезнути з наших радарів, після цього ми відкриваємо вогонь на ураження. - І екран відключився.

- Так швидко контакт між двома цивілізаціями ще не відбувався, - повільно сказав Стівен.

Роксолана тим часом не гаяла часу, ввімкнулись двигуни, і корабель почав дуже швидко рухатись у напрямку.... звідси.

 - Зараз я вам покажу, звідки готувалось... тойво.. правда позиції не чотири, а дев'яносто дев'ять, -  Ярослава згадала, що вона все ж таки командир, випрямила спину, і завершила:

 - Здається, наш перший млинець був не просто комом. 

- Роксолано, така цивілізація в твоєму реестрі є? - спитав Робін.

- Ні, перший раз стикаюсь.

- Сподіваюсь, що і в останній, - сказав Єльтіар. - До речі, ми вже в безпечній зоні?

- Так. Шукаю на мапі найближчий гіперпросторовий тунель. Є. Дві години на максимальній швидкості, графік роботи година через три. Виходить... - тут штучна особистість затнулась.

- З нашим щастям, мабуть, в якусь далеку далечінь, - припустив Стівен.

- Дуже далеку далечінь, - підтвердила Роксолана, - 780 світлових років від Землі. 

- І шо там? - зацікавлено спитала Мері-Єнн.

- Нерозвідані території, - відповіла штучна особистість.

- Але ж інформація про точку  виходу тунелю є.

 - Можливо, був запущений  зонд. Пройшов тунель, зафіксував координати, та повернувся.

- А нагадайте мені, навіщо ми взагалі так далеко від Землі забралися? - Ярослава дивилась на зоряну мапу, дивуючись, як змінився малюнок неба.

- Тунельчики побачити, - відповів Стівен, - повихвалятися, що в нас такий корабель гарний є. Ступити на далеку планету, де ще людина не була.

- Один з пунктів виконано. Цивілізацію невідому ми вже знайшли. Вони, правда, курс нам вказали дуже неоднозначний, і контактувати не схотіли. Але ж могли просто рознести на молекули. Правда, Роксолано, могли ж?

- Вірогідність 97 відсотків, - підтвердила Роксолана.

- Знов нам пощастило, - посміхнулась Ярослава. - Тож, пропоную продовжувати. 

Зорельот знаходився в тунелі вже третю добу, напівпрозорі стіни встигли піднабриднути. Але кожен займався своїми справами, і навіть екрани вимкнули, бо навіщо?

Згідно графіку чергування, на кухні сьогодні головним був Робін, а у рубці Єльтіар. То Мері-Єнн після сніданку прийшла його підмінити. 

- Скільки нам ще до виходу? - спитала дівчина.

- Оріентовно доба. Готова?

- Морально ні, фізично ніби то так. Чим більше я занурююсь в лекції, тим більше розумію, що до хоча б часткового опанування такого массива знань мені ще далеко-далеко. Це засмучує. Раптом щось трапиться, а я не готова?

- В нас є Роксолана, - підбадьорив її Єльтіар, - вона допоможе.

- Так, а ще Робін вивчає зброю. Він у захваті, стільки смертоносних іграшок. Різних. Схоже, і він знайшов, ким хоче стати. Розвідник за покликанням. 

- Ні, розвідником стане Стівен,  - напівжартуючи заперечив Єльтіар. - Ти бачила, як він рухається під час навчань в "лабіринті"? Тільки но поруч, а через півхвилини вже сховався, шукай його.

- Ну, розвідників зазвичай двоє, то ж ми праві обидва. - погодилась Мері-Єнн. - А ти? Ким ти хочеш стати, окрім помічника командира?