Я вперше закохався у двадцять. Аліна вміла слухати, запам’ятовувала дрібниці й давала мені відчути, що я потрібен не лише тоді, коли можу допомогти.

Потім я побачив її паспорт. Дізнався, що батько, якого вона нібито поховала, живий. А хлопець, якого називала колишнім, досі вважав її своєю дівчиною.

Я йшов. Повертався. Вірив вибаченням, бо з дитинства знав: якщо не виходить, треба постаратися ще.

Коли Аліна опинилася в небезпеці, я допоміг їй виїхати з країни. Вона дісталася безпечного місця — і невдовзі заблокувала мене.

Через сім місяців вона написала знову.

Я досі її любив. І саме тому відповісти було так небезпечно.