Марко виріс. Золота нитка на його руці веде його туди, куди він завжди мав прийти - до старого дерева в глибині лісу. Усередині - кімнати, повні полонених, які колись обміняли свої обличчя, голоси, пам'ять на те, чого прагнули. І провідниця Ярина, яка століттями допомагає їм обирати, але сама забула, що таке бути людиною.
Разом вони проходять крізь коридори страху, кімнати болю, дзеркала самотності. Марко шукає відповіді - про батька, про себе, про те, чи можна звільнити тих, хто дав добровільну згоду. Ярина шукає дорогу додому.
А дерево чекає. Воно завжди чекає. Але тепер - можливо - воно готове відпустити.
Це історія про те, що навіть після найдовшої ночі настає світанок. Про те, що пам'ять - не тягар, а дар. І про те, що справжня свобода починається тоді, коли ти перестаєш боятися.