Серце дерева 2. Вихід
Розділ 5
Коли Маркові виповнилося сімнадцять, сни припинилися. Не поступово - просто однієї ночі він ліг, прокинувся вранці й зрозумів, що нічого не бачив. Ні лісу, ні дерева, ні Ярини.
Золота смужка більше не світилася в темряві. Вона стала просто лінією - тонкою, блідою, майже непомітною.
Марко мав радіти. Але замість радості відчув порожнечу. Ніби хтось закрив двері, які завжди були відчинені. Ніби його покликали, а він не прийшов.
Він уже збирався викинути цю думку з голови, коли побачив батька. Олексій стояв на порозі його кімнати, тримаючи в руці стару фотографію. На ній було двоє - молодий чоловік, схожий на Олексія, і жінка з довгим темним волоссям.
- Це я, - сказав Олексій. - І це… я не пам’ятаю, хто вона. Але сьогодні вона мені наснилася. Вона сказала: «Передай Маркові, що дерево чекає. Не вічно».
Марко взяв фото. Жінка на знімку дивилася на нього бурштиновими очима.
- Ярина, - прошепотів він.
Батько здригнувся.
- Звідки ти знаєш це ім’я?
Марко не відповів.
Він уже знав, що колись, через багато років, він піде в той ліс. Не зараз. Не сьогодні. Але золота смужка на його руці знову спалахнула - тьмяно, але впевнено, ніби казала: «Я ще тут. Я чекала».
Це був кінець дитинства. І початок дороги.
#252 в Містика/Жахи
#1772 в Фентезі
Відредаговано: 09.05.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
