Серце дерева 2. Вихід

Розділ 13

Коли сни припинилися, Марко відчув себе порожнім. Не самотнім - порожнім. Ніби хтось вимкнув радіо, яке грало в нього в голові все життя, і тепер там була тільки тиша.

Він навчився жити в цій тиші. Закінчив школу, вступив до університету на історичний факультет (йому подобалися старі карти й легенди, особливо ті, де згадувалися ліси). Знайшов кількох друзів, навіть зустрічався з дівчиною - недовго, без пристрасті, але тепло.

Але щоразу, коли він дивився на своє ліве зап'ястя, де золота смужка тепер була ледь помітною, він відчував: щось незавершене. Якесь питання, на яке він не дав відповіді.

Батько старів. Не так, як інші - не поступово, а стрибками. Одного ранку Олексій прокинувся з сивим волоссям, хоча напередодні ще був рудим. Через тиждень почав забувати, куди поклав ключі. Через місяць - імена сусідів.

Лікарі казали: рання деменція. Незрозуміло, чому в такому віці. Марко знав чому. Золота нитка, яку батько колись носив, згасла, але забрала з собою більше, ніж просто пам'ять. Вона забрала його життєву силу.

Мати плакала. Марко сидів біля батькового ліжка й тримав його за руку.

- Ти прийдеш? - іноді питав Олексій, дивлячись у стелю.

- Куди, тату?

- Туди. У ліс. Вона чекає.

Марко не питав, хто саме. Він знав.

Анжеліка Сніжна

Подобається

#305 в Містика/Жахи
#1978 в Фентезі

У тексті є: надія, трансформація героя, містичне дерево

Відредаговано: 27.05.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись