Серце дерева 2. Вихід
Розділ 4
У чотирнадцять Марко вирішив, що ненавидить золоту смужку.
Він намотував на зап’ястя бинт, носив широкі браслети зі шкіри, навіть намагався випалити її запальничкою. Не допомогло - смужка світилася крізь бинт, крізь шкіру, крізь біль.
Він перестав спати. Бо сни про дерево поверталися щоночі. Тепер вони були іншими: Марко бачив не Ярину з яблуком, а темні коридори, кімнати без дверей, обличчя, що виростали зі стін.
І голоси.
Сотні голосів, які шепотіли:
«Обміняйся… обміняйся… прийди до нас…»
Він прокидався в холодному поту, затискаючи рот рукою, щоб не закричати. Мати думала, що в нього жахіття від перевтоми - заставляла пити заспокійливе. Батько просто мовчки сидів поруч, поки Марко не засинав знову.
І тільки одного разу Олексій сказав:
- Я теж це бачив. Колись. У твоєму віці.
- І що ти зробив? - спитав Марко.
- Нічого, - відповів батько. - Просто виріс.
Але Марко знав: батько не виріс. Він забув. А забуття - це не дорослішання.
#252 в Містика/Жахи
#1772 в Фентезі
Відредаговано: 09.05.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
