Коли я був маленьким

Сергію Щербині тридцять чотири роки. Він архітектор, живе в Києві, ходить на наради, п'є розчинну каву і не пам'ятає, коли востаннє щось відчував по-справжньому.

Одного жовтневого вечора він знаходить під ліжком дитячу кросівку — маленьку, синю, з жовтою шнурівкою. Звідки вона — незрозуміло. Але саме вона змушує його поїхати до матері й залізти на горище, де в пилюці стоїть коробка з написом «СЕРЬОЖИНІ РЕЧІ». Усередині — зошит з малюнками, паперові кораблики, фантики від цукерок, іграшковий «Запорожець» без колеса і ціле дитинство, яке він давно вважав забутим.

Це роман про повільне повернення до себе. Не через терапію і не через катастрофу — через дрібне й конкретне: мерехтливий ліхтар у старому дворі, сусідську дівчинку, яка малює кита між Юпітером і Сатурном, іржаву карусель у парку,