Глава 14. Проект

— Щербина, до мене.

Директор Олег Назаренко мав звичку не ставити питань — лише констатувати. «До мене» означало: зайди до кабінету, сядь, вислухай. Сергій зайшов і сів у крісло навпроти великого столу, за яким Назаренко сидів у своїй звичній позі — трохи нахилившись вперед, лікті на стільниці, пальці переплетені.

Кабінет у Назаренка виглядав так, як мають виглядати кабінети людей, що багато працюють: на столі стоси папок, але кожен стос на своєму місці. На стіні — велика карта Києва, вся в кольорових стікерах. На підвіконні — кілька макетів, старих, мабуть, з виставок: один житловий комплекс, одна станція метро, щось ще. На монітор приклеєна записка: «Зателефонувати Ковальчуку».

— Є замовлення, — Назаренко відсунув до нього папку — синю, з біркою без назви. — Дивись.

Сергій відкрив.

Технічне завдання на чотирьох сторінках — він пробіг очима. Дитячий майданчик і рекреаційна зона при приватному дитячому садку. Ділянка: чотири тисячі квадратних метрів, заміська зона Києва, сосновий масив поруч. Замовник — приватна інвестиційна компанія, садок преміальний, батьки з запитами. «Простір для уяви» — ці три слова в технічному завданні він прочитав двічі і навіть зупинився на них.

Фотографії ділянки: велика, рівна з одного боку і з природним пагорбом з іншого. Дерева по периметру — берези, кілька сосен. Ґрунт — пісок під верхнім шаром.

— Бюджет? — запитав він.

— Нормальний. На концепцію три тижні. Потім, якщо ОК, робоча документація.

— Я можу взяти?

— Думаю, так, — сказав Назаренко. — Голосіїв на фінальній стадії, Дмитро закриє без тебе. Бери.

Сергій узяв папку і вийшов.

—

За своїм столом він поставив папку перед собою і деякий час просто дивився на неї.

Дитячий майданчик.

Він проектував їх раніше — не часто, два або три рази за кар'єру, стандартні, нічого особливого. Ухвалені норми, уніфіковані конструкції, типові елементи: гірка, гойдалки, лазилка, пісочниця. Виходило функціонально. «Простором для уяви» жоден із них не був.

Він відкрив папку знову — перечитав технічне завдання повільніше, вже не пробігаючи.

«Простір, що стимулює дослідницьку активність». «Елементи природнього середовища як частина концепції». «Зони для гри різних вікових груп з можливістю спільної активності». «Відсутність пластикових уніфікованих конструкцій».

Він відклав папку. Взяв чистий аркуш.

Думав про Соню — як вона сиділа на корточках і малювала сонячну систему з китом між планетами. Думав про карусель у парку Сирець — іржаву, несправну, але яка чогось коштувала просто тим, що стояла там. Думав про пісочницю у дворі дитинства — де він будував місто з піску: ось тут центральна площа, ось тут вулиці, ось тут гора — великий каштан — і маленькі каштани навколо — будинки.

Він почав малювати.

Не технічний ескіз — не зараз. Просто малювати: що бачив і що думав. Ось пагорб на ділянці — природній, не зрізати, а використати. На вершині пагорба — оглядовий майданчик, але не балкон і не тераса, а просто рівна площина зі списами для огляду. По схилу вниз — спуск не прямий, а серпантином, і по краях — посаджена жива огорожа, ростиме роками, стане стінами лабіринту.

Лабіринт.

Він зупинився на цьому слові. Лабіринт із живої огорожі — діти заходять, блукають, знаходять виходи. Там можна ховатись. Там можна загубитись ненадовго і бути знайденим. Там стіни живі — влітку зелені, восени жовті, і вони ростуть.

Потім — потічок.

Він написав: «реальний, невеликий». На ділянці — пісок, значить вода піде добре. Невеликий потічок через центр ділянки, неглибокий, зі справжніми каменями по дну. Не бетонний, не з плиткою — зі справжніми, нерівними, мокрими. По ньому можна ходити у чоботях. Можна пускати кораблики.

Місток над потічком — простий, дерев'яний, трохи хиткий. Хитко — це важливо. Хиткий місток — це пригода.

Тунелі.

Не той пластиковий тунель-труба, який стоїть на кожному стандартному майданчику. А справжня система ходів: заглиблені в землю, з вікнами назовні, де можна видивлятись. Можна ховатись, стежити, перебігати непомітно.

Пісочниця у формі карти — чому б ні? Великий пісковий простір розділений кам'яними бровками на зони: берег, острів, гора, місто. Кожна зона — своя текстура, свої можливості.

Він малював і не дивився на годинник.

Коли охоронець Василь заглянув у кабінет і сказав «ми закриваємося», Сергій підняв голову і здивувався: кабінет порожній, темно за вікном, на столі шість аркушів у ескізах.

— Вже йду, — сказав він і посміхнувся.

Сергій поклав аркуші до папки — сьогоднішні, самі ескізи, не техзавдання. Завтра подивиться свіжим поглядом, але вже зараз знав: це не буде стандартний майданчик.