Глава 15. Іграшка

Антикварний магазин він знайшов у суботу, і це була чиста випадковість.

Він ішов по Андріївському узвозу — просто так, без мети, в куртці і без телефону в руках, що ставало для нього дедалі нормальнішим. Андріївський в жовтні — майже порожній: туристів немає, художники поховали мольберти на зиму, галереї стоять з прочиненими дверима, але всередині тихо. Бруківка мокра від нічного дощу, між каменями — листя, тут його не прибирають спеціально, і правильно роблять.

Він зупинився перед вітриною приблизно в середині підйому.

Вітрина невелика, але щільно набита: на трьох полицях все підряд, як буває в справжніх антикварних — фарфоровий собачка біля сірників радянських часів біля значків біля якоїсь книги у твердій обкладинці. На верхній полиці — годинники, кілька штук, різних. На середній — іграшки.

Він зайшов.

Всередині пахло так, як пахнуть такі магазини: пилом, старим деревом, і ще чимось невизначеним — часом, може. Тісно, але організовано: кожна полиця своя тема. Посуд окремо. Книги окремо. Фотографії і листівки — цілий стос у коробці. Іграшки — третя і четверта полиці ліворуч.

Він знайшов одразу.

На третій полиці, між великим металевим трактором «Беларус» і дерев'яним конячком із гривою зі справжнього льону. Синій «Запорожець», масштаб один до сорока трьох — він знав цей масштаб навіть не дивлячись, просто за розміром. Чотири колеса — всі на місці, всі крутяться. Фарба майже ціла — тільки з лівого борту трохи потерта, і на даху маленька задирка, де метал піднявся. Але загалом — збережений добре.

Він узяв у руки.

Дрібна, важка, холодна — саме так і має бути справжня іграшкова машинка: важкою, бо метал, холодною, бо не тримали. Колеса оберталися з легким опором. Він підняв машинку і подивився знизу — осі цілі, підвіска проста, як у всіх таких моделях.

— Скільки коштує? — запитав він у бік прилавка.

За прилавком сидів дід у в'язаному светрі сірого кольору — одна нитка розпустилась на лівому плечі. Окуляри в тонкій металевій оправі, товсті лінзи. Він читав газету — справжню, паперову, і не відірвав від неї очей одразу.

— Котру? — запитав, нарешті глянувши.

— Запорожця. Синього.

Дід повільно підвівся, підійшов, подивився — хоч і знав, звісно, що скільки коштує, він же тут господар.

— Триста гривень.

Сергій не торгувався. Дістав гаманець.

—

Вдома він поставив нову машинку на стіл. Потім відкрив коробку і дістав стару — ту, що лежала під зошитом і фантиками. Синій «Запорожець» без одного переднього лівого колеса, з тріщиною на даху — там, де, мабуть, впав колись на тверду підлогу. Трохи пом'ятий лівий борт.

Поставив поруч.

Він дивився на них.

Два «Запорожці». Один з сорок чи п'ятдесят років тому — збережений добре, трохи потертий, але цілий. Другий — теж з тих часів, але зламаний, з тріщиною і без колеса. Обидва сині. Обидва — один і той самий об'єкт у різних версіях своєї долі.

Він думав: зламану машинку можна було викинути. Вона зламана, непрацююча, одне колесо загублене невідомо де. Але він поклав її в коробку і зберіг — не свідомо, просто поклав і забув на горищі. І тепер вона тут, стоїть без одного колеса, і поруч — ціла.

Він думав про людей, яких кидають, тому що вони зламані. Про себе — чи він зламаний? Може, трохи. Може, є якесь колесо, якого не вистачає, якась тріщина на даху. Але ж він ще стоїть. І вони стоять — обидва «Запорожці», обидва на столі.

Не все зламане треба викидати.

Він не знав, до кого це відносилось конкретно — до машинки, до себе, до батька, до тих чотирьох років після. Але думка була справжня і важила щось.

Він зняв куртку і повісив на гачок. Пішов на кухню, поставив чайник — і поки чайник грівся, стояв у дверях між кухнею і кімнатою та дивився на стіл. Два «Запорожці». Коробка відкрита. Зошит збоку. Карта «де я ще не був».

Потім заварив чай, сів за стіл і відкрив папку з ескізами дитячого майданчика. Вечір, він нікуди не поспішав.

Два «Запорожці» дивились на нього з краю столу.

Один — з нестачею колеса і тріщиною. Один — майже ціл. Він дивився на них і думав, що, може, їх треба тримати разом. Завжди, обидва. Тому що повна картина — це і ціле, і зламане разом. Так чесніше.